протирання забрудненої поверхні. Зібрану ртуть відфільтровують від
механічних домішок і переносять в ампули, які запаюють, і в такому
вигляді ртуть зберігають до її очищення. Цей спосіб найбільш
зручний для прибирання невеликих площ, забруднених ртуттю
(поверхні столів, підлоги, деталі приладів, скляний посуд тощо);
- пасти, яка являє собою суміш піролюзиту і 5% розчину
соляної кислоти у співвідношенні 1:2. Паста накладається товстим
шаром на оброблювану поверхню на 1,5 години, після цього шар пасти
з краплинами ртуті, що прилипли, видаляється емальованою металевою
пластинкою. Краплини ртуті струшують у приймальник для ртуті,
заповнений розчином перманганату калію;
- емульсії-пасти із глини (аналогічним чином);
- амальгованих пластинок або щіточок із білої жерсті;
- водоструминного насоса або гумової груші. При збиранні
ртуті цим способом для запобігання забрудненню нею шлангів,
апарату й каналізації між вільним кінцем шланга і всмоктувальним
апаратом необхідно вводити "пастку" (двогорлу склянку Вульфа,
склянку Дрекселя тощо), заповнену розчином перманганату калію чи
хлориду заліза (III).
11.13. Для визначення наявності парів ртуті в повітрі
приміщень застосовують папірці М.I.Полежаєва, які при наявності
парів набувають яскраво-червоного забарвлення.
11.14. Забруднені ртуттю приміщення необхідно прибирати та
проводити їхню демеркуризацію згідно з чинними санітарними нормами
і правилами та додатком 6 до цих Правил.
11.15. У випадках аварій під час роботи з радіоактивними
речовинами слід керуватись ДНАОП 0.03-3.24-97 та ДНАОП
0.03-1.72-87.
11.16. Під час роботи в умовах можливого забруднення повітря
радіоактивними газами або парами (ремонтні роботи, ліквідація
аварій, непередбачені виділення радіоактивних речовин у повітря
тощо), якщо застосування фільтрувальних засобів захисту не
забезпечує безпечного виконання робіт, то слід використовувати
ізолювальні захисні засоби (пневмошоломи, пневмокостюми і, в
окремих випадках, кисневі ізолювальні прилади).
11.17. Весь персонал лабораторії повинен бути навчений
наданню першої долікарської допомоги працівникам, які постраждали
внаслідок аварії або нещасного випадку, відповідно до вимог,
викладених у додатку 7.
12. Електробезпека
12.1. Усе електрообладнання, електроінструмент і
електроприлади напругою більше 42 В, а також обладнання й
механізми, що можуть виявитися під напругою, повинні бути
заземлені (занулені) відповідно до розділу 1.7 ПУЕ.
12.2. У приміщенні, де встановлені електроприлади, повинні
бути інструкції з їхньої експлуатації з коротким описом кожного
приладу.
12.3. До електроприладів, які перебувають під напругою,
повинен бути вільний доступ.
12.4. Перед використанням електроприладів потрібно перевірити
їх справність.
12.5. На підлозі перед кожним електроприладом повинен лежати
діелектричний килимок.
12.6. У випадку порушення або несправності заземлення,
оголення електричних проводів або появи іскор електроустановку
необхідно негайно відключити від електромережі.
12.7. При виникненні вогню в електроустановці біля проводів
або на проводах установка повинна бути негайно відключена від
електромережі рубильником.
Гасити вогонь у таких випадках необхідно вуглекислотним
вогнегасником або сухим піском, не доторкаючись руками до
проводів, які горять. Забороняється гасити вогонь водою або (та)
хімічними пінними вогнегасниками.
12.8. З метою попередження електротравматизму не
допускається:
- працювати з несправними електричними приладами. Про всі
виявлені дефекти ізоляції електричних проводів, несправність
комутаційних апаратів, штепсельних вилок, розеток тощо, а також
заземлення й засобів захисту потрібно негайно повідомити чергового
електротехнічного персоналу та керівника робіт;
- переносити включені прилади;
- працювати поблизу відкритих струмопровідних частин
електроприладів та доторкуватися до них;
- захаращувати підходи до електричних приладів;
- доторкатися до неогороджених щитів, трансформаторів тощо;
- працювати у вологих приміщеннях з електроприладами напругою
вище 42 В;
- працювати з електроприладами і наближатися до них у
темряві.
12.9. У випадках припинення подачі електричної енергії всі
електроприлади необхідно відключити від електромережі.
12.10. Електроприлади повинні знаходитися під постійним
наглядом електротехнічних працівників.
12.11. Залишаючи приміщення лабораторії, необхідно відключити
всі електроприлади від електромережі.
12.12. Заходи з попередження виникнення й проявлення зарядів
статичної електрики необхідно здійснювати згідно з ДНАОП
0.00-1.29-97.
13. Пожежна безпека
13.1. Пожежна безпека в лабораторії повинна забезпечуватися
шляхом проведення організаційних, технічних та інших заходів
відповідно до Правил пожежної безпеки в Україні ( z0219-95 ).
13.2. Для попередження виникнення пожежі не допускається:
- курити у виробничих приміщеннях;
- залишати папір та інші легкозаймисті матеріали на шафах і
за шафами, на радіаторах центрального опалення, близько до
електропроводів і електроприладів;
- нагрівати легкозаймисті речовини на відкритому вогні,
електроплитах тощо (нагрівати слід на піщаній (або водяній) бані);
- залишати без нагляду ввімкнені електроприлади, плити,
електричне освітлення;
- зберігати в лабораторії легкозаймисті, вибухові та
вогненебезпечні речовини (бензин, скипидар, ефір, фото- і
кіноплівку тощо) без дотримання чинних правил безпеки;
- порушувати електропроводку, заставляти шафами й завішувати
плакатами, картинами, газетами тощо електропроводи,
електровимикачі, розетки;
- захаращувати коридори, переходи, виходи, сходи і доступи до
протипожежних засобів шафами, столами та іншими предметами;
- користуватися саморобними, несправними або з відкритою
спіраллю електронагрівальними приладами (плитками, електропічками,
рефлекторами тощо).
13.3. У коридорах або в добре доступних місцях повинні бути
розташовані щити з набором протипожежного інвентарю, вогнегасники,
ящики з піском та пожежний гідрант. Вогнегасники слід також
розташовувати в приміщеннях, де проводяться роботи з
вогненебезпечними або вибуховими реактивами і небезпечними в
пожежному відношенні нагрівальними приладами.
13.4. Бокс необхідно забезпечувати вогнегасником та
азбестовою тканиною або вовняною ковдрою.
13.5. У газовій мережі лабораторії повинен бути встановлений
загальний аварійний кран.
13.6. При загорянні легкозаймистих речовин для їхнього
гасіння слід використовувати вогнегасник, пісок, листовий азбест,
азбестову тканину або вовняну ковдру.
13.7. Лужні метали й фосфор потрібно гасити сухим піском.
13.8. При виникненні пожежі необхідно викликати пожежну
охорону, зачинити вікна та кватирки, вимкнути вентиляцію та
електроприлади, винести з приміщення горючі рідини, лужні метали й
фосфор.
14. Відповідальність за порушення Правил
Особи, винні в порушенні цих Правил, несуть дисциплінарну,
адміністративну, матеріальну або кримінальну відповідальність
згідно з чинним законодавством.
За безпеку конструкції, правильність вибору матеріалу, якість
виготовлення, монтажу, налагодження, ремонту і технічного
діагностування, а також за відповідність об'єкта цим Правилам
відповідає підприємство, установа, організація (незалежно від
форми власності та відомчої належності), що виконує відповідні
роботи.
Керівники підприємств, установ, організацій та інші посадові
особи несуть персональну відповідальність за виконання вимог
Правил у межах покладених на них завдань та функціональних
обов'язків згідно з чинним законодавством.
Додаток 1
до п.3.34 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Журнал руху інфікованого матеріалу
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
¦Дата¦Вид дослід-¦Кількі-¦ Кількість посівів ¦Кількість заражених тва- ¦Кількість заражених ¦Кількість заражених ¦Кількість сухих препаратів¦Підпис¦
¦ ¦ження (най-¦сть ¦ ¦рин (за видами) ¦ектопаразитів (проб) ¦органів (проб) ¦ ¦відпо-¦
¦ ¦менування ¦об'єк- ¦-------------------------+-------------------------+------------------------+------------------------+--------------------------¦віда- ¦
¦ ¦заразного ¦тів, що¦на по-¦по- ¦знище-¦на кі-¦на по-¦зара-¦заги-¦на кі-¦на по-¦зара-¦зни-¦на кі-¦на по-¦зара-¦зни-¦на кі-¦на по-¦одер-¦знище-¦на кі-¦льної ¦
¦ ¦матеріалу, ¦надійш-¦чаток ¦сія-¦но або¦нець ¦чаток ¦жено ¦нуло ¦нець ¦чаток ¦жено ¦щено¦нець ¦чаток ¦жено ¦щено¦нець ¦чаток ¦жано ¦но або¦нець ¦особи ¦
¦ ¦культур, ¦ли ¦дня ¦но ¦видано¦дня ¦дня ¦ ¦або ¦дня ¦дня ¦ ¦ ¦дня ¦дня ¦ ¦ ¦дня ¦дня ¦ ¦видано¦дня ¦ ¦
¦ ¦токсинів ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦зни- ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦
¦ ¦тощо) ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦щено ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦
¦----+-----------+-------+------+----+------+------+------+-----+-----+------+------+-----+----+------+------+-----+----+------+------+-----+------+------+------¦
¦ 1 ¦ 2 ¦ 3 ¦ 4 ¦ 5 ¦ 6 ¦ 7 ¦ 8 ¦ 9 ¦ 10 ¦ 11 ¦ 12 ¦ 13 ¦ 14 ¦ 15 ¦ 16 ¦ 17 ¦ 18 ¦ 19 ¦ 20 ¦ 21 ¦ 22 ¦ 23 ¦ 24 ¦
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Додаток 2
до п.9.9.2 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Журнал обліку
виділених культур та їх знищення
----------------------------------------------------------------------------------
¦ N ¦N штаму¦Найменування¦Дата ¦Джере- ¦Адреса й ¦Спосіб¦Типові-¦Доля ¦При- ¦
¦з/п¦ ¦культури ¦виді-¦ло виді-¦дата взяття¦виді- ¦сть ¦штаму**¦мітка¦
¦ ¦ ¦ ¦лення¦лення ¦матеріалу ¦лення ¦штаму* ¦ ¦ ¦
¦---+-------+------------+-----+--------+-----------+------+-------+-------+-----¦
¦ 1 ¦ 2 ¦ 3 ¦ 4 ¦ 5 ¦ 6 ¦ 7 ¦ 8 ¦ 9 ¦ 10 ¦
¦---+-------+------------+-----+--------+-----------+------+-------+-------+-----¦
----------------------------------------------------------------------------------
_______________
* При атипічності культури вказати ці ознаки.
** Знищений, дата, N акта; переданий у музей, колекцію, центр
тощо, дата. Для культур I - II груп указати кількість об'єктів,
знищених або переданих на зберігання.
Додаток 3
до п.9.12.27 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Журнал обліку стерилізації інфікованого матеріалу
--------------------------------------------------------------------------------------
¦Дата¦Підроз-¦Наймену-¦Кількі-¦Підпис ¦Номер¦Час автокла-¦Режим ¦Результати ¦Підпис¦
¦ ¦діл ¦вання ¦сть оп-¦особи, ¦авто-¦вування ¦авто- ¦контролю ¦особи,¦
¦ ¦устано-¦матеріа-¦ломбо- ¦яка ¦клава¦------------¦клаву-¦-------------¦яка ¦
¦ ¦ви, ¦лу ¦ваних ¦здала ¦ ¦поча-¦кінець¦вання ¦хімічне¦бак. ¦прово-¦
¦ ¦звідки ¦ ¦ємкос- ¦матері-¦ ¦ток ¦ ¦(тиск,¦тесту- ¦конт-¦дила ¦
¦ ¦надій- ¦ ¦тей ¦ал ¦ ¦ ¦ ¦темпе-¦вання ¦роль ¦авток-¦
¦ ¦шов ма-¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦рату- ¦ ¦ ¦лаву- ¦
¦ ¦теріал ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ ¦ра) ¦ ¦ ¦вання ¦
¦----+-------+--------+-------+-------+-----+-----+------+------+-------+-----+------¦
¦ 1 ¦ 2 ¦ 3 ¦ 4 ¦ 5 ¦ 6 ¦ 7 ¦ 8 ¦ 9 ¦ 10 ¦ 11 ¦ 12 ¦
--------------------------------------------------------------------------------------
Додаток 4
до п.9.12.28 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Речовини, які застосовуються для хімічних тестів
під час обробки в паровому автоклаві (стерилізаторі)
або сухим жаром
------------------------------------------------------------------
¦ Найменування речовини ¦ Точка ¦ Режим ¦
¦ ¦ плавлення ¦ кгс/кв.см ¦
¦------------------------------------+-------------+-------------¦
¦Бензонафтол ¦ 110 ¦ 0,5 ¦
¦------------------------------------+-------------+-------------¦
¦Антипірин ¦ 112-115 ¦ 0,75 ¦
¦------------------------------------+-------------+-------------¦
¦Сірка ¦ 119 ¦ 1,1 ¦
¦------------------------------------+-------------+-------------¦
¦Бензойна кислота ¦ 120-121 ¦ 1,1 ¦
¦------------------------------------+-------------+-------------¦
¦Безводна фталієва кислота ¦ 126 ¦ 1,5 ¦
¦------------------------------------+-------------+-------------¦
¦Сечовина ¦ 132 ¦ 2,0 ¦
¦------------------------------------+-------------+-------------¦
¦Глюкоза ¦ 146 ¦ Сухим жаром ¦
¦------------------------------------+-------------+-------------¦
¦Сахароза ¦ 160 ¦ -"- ¦
¦------------------------------------+-------------+-------------¦
¦Винна кислота (1,2 - диоксиянтарна) ¦ 170-180 ¦ -"- ¦
------------------------------------------------------------------
Додаток 5
до п.9.12.28 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Методика проведення бактеріологічного контролю
роботи автоклава
1. Бактеріологічний контроль автоклавів здійснюється згідно з
Методичними вказівками щодо контролю парових стерилізаторів
(автоклавів) у лікувальних установах (типу "АВ", "АГ", "АЩ",
"АОВ").
2. При бактеріологічному контролі роботи автоклава
пронумеровані проби грунту, загорнуті в пергаментний і
фільтрувальний папір, закладають у стерилізаційні коробки в
матеріал, який стерилізується, разом з максимальними термометрами.
У кожну коробку поміщають не менше трьох проб грунту. По дві проби
закладають зовні коробок у верхній і нижній частинах
стерилізаційної камери автоклава.
3. Режим стерилізації при контролі реєструють у протоколі, де
записують місце розміщення проб грунту, максимальних термометрів
та їх показання, а також результати бактеріологічних досліджень.
4. Після закінчення роботи проби грунту в той же день
відправляють до бактеріологічної лабораторії. Бікси зі
стерилізованим матеріалом, де були термометри й проби грунту,
підлягають повторній стерилізації.
5. У бактеріологічній лабораторії, із дотриманням асептичних
умов, кожну пробу засівають у дві широкогорлі пробірки: в першу -
20 мл м'ясопептонного цукрового бульйону, в другу - 20 мл
напіврідкого м'ясопептонного агару.
При посіві розгортають зовнішню обгортку із фільтрувального
паперу, стерильними ножицями обрізають куточок пакета і над
полум'ям пальника висипають грунт у пробірки. Посіви витримують у
термостаті при температурі 37 град.C протягом 7 діб.
Одну пробу грунту (контрольну) залишають у лабораторії і
засівають її після посіву дослідних проб.
6. З пробірок, в яких є ріст, проводять посів на
м'ясопептонний агар для підтвердження росту спорової культури.
Ріст вегетативних форм (коків, сарцин) не враховують, вважаючи, що
їхня мікрофлора внесена в процесі посіву.
7. При наявності росту спорової культури, хоча б в одній
пробірці, бактеріологічний контроль повторюють. Коли ж і при
повторній роботі виявляються нестерильні проби, припиняють
використовувати автоклав для стерилізації і проводять ретельну
перевірку технічного стану автоклава, контрольно-вимірювальних
приладів, термостійкості мікрофлори, яка міститься у пробах
грунту, і знову проводять бактеріологічний контроль ефективності
стерилізації в цьому автоклаві.
8. Після з'ясування й усунення причин незадовільної роботи
автоклава й позитивних результатів бактеріологічного контролю
дають дозвіл проводити стерилізацію в цьому автоклаві.
Приготування біопроб
1. Грунт, який беруть з городу, клумби, в садку, висушують
при кімнатній температурі, роздрібнюють у ступі і просівають через
дрібне сито або один шар марлі (поза приміщенням бактеріологічної
лабораторії).
2. Проби грунту, вагою по 3 г кожну, загортають послідовно в
пергамент, а потім у фільтрувальний папір (типу порошку).
3. Проби грунту, не менше трьох від наявного зразка, ставлять
в автоклав, розташовуючи їх на кришці порожньої стерилізаційної
коробки (для попередження змочування їхнім конденсатом).
4. Після продувки доводять тиск пари в автоклаві до 0,11 МПа
(1,1 кгс/кв.см) (температура 120+- 1 град.C) і через 5 або 3
хвилини випускають пару.
Підіймання тиску проводять максимум протягом 8 хв.,
випускання - 3 хв. Обмеження часу піднімання тиску й випускання
пари потрібно для зменшення часу дії пари на мікрофлору проб
грунту до і після експозиції.
5. Після обробки проб грунту їх піддають бактеріологічному
дослідженню так, як вказано в п.4 і 5 Методики проведення
бактеріологічного контролю.
6. Якщо при експозиції в 5 хв. у всіх пробірках з засіяними
пробами грунту немає росту, то при наступній перевірці експозицію
скорочують до 3 хвилин. Коли й при цій експозиції всі проби грунту
виявляються стерильними, цей зразок грунту вважають непридатним
для контролю автоклавів.
7. Грунт, який вміщує термостійкі сапрофіти, підсушений і
просіяний, зберігається в банках з притертими пробками при
кімнатній температурі в темному місці. Термін використання його
для бактеріологічного контролю роботи автоклавів 6-7 місяців.
Через 3-4 місяці належить перевірити збереження
термостійкості мікрофлори в цьому грунті.
Додаток 6
до п.11.14 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Демеркуризація забруднених поверхонь, приміщень та одягу
1. Демеркуризацію поверхонь можна проводити такими методами:
- обробка розчином сульфіду натрію. З метою прискорення
реакції до розчину сульфіду натрію додають до 10% сірки. Якщо
поверхні крім ртуті містили ртутєорганічні сполуки, то їх спочатку
обробляють рідкою пастою, що складається з 1 вагової частини
хлорного вапна і 4 вагових частин води, і приміщення зачиняють.
Через 2-3 години хлорне вапно змивають, підлогу й стіни,
пофарбовані олійними фарбами, меблі та інше обладнання обробляють
5-10% водним розчином сульфіду натрію, і приміщення зачиняють на
добу. Після цього поверхні промивають мильним розчином;
- обробка 4-5% розчином моно- або діхлораміну в
чотирихлористому вуглеці й витримка 8-10 годин у зачиненому
приміщенні. Після цього слід рясно змочити поверхню 4-5% розчином
полісульфіду натрію і знову зачинити приміщення на 8-10 годин.
Потім приміщення слід добре провітрити, а демеркуризовану поверхню
промити водою й насухо витерти. У результаті такої обробки
спочатку утворюється сульфамід ртуті й каломель, яка при взаємодії
з розчином полісульфіду натрію перетворюється в сульфід ртуті.
Для приготування полісульфіду натрію беруть 4 кг
кристалічного сульфіду натрію, нагрівають його в сталевій посудині
до температури 105 град.C і, при помішуванні, поступово додають
0,5-0,7 кг меленої сірки до повного її розчинення. Одержаний
полісульфід натрію розводять водою до потрібної концентрації;
- забруднену поверхню вкривають 20% розчином хлориду заліза
(III) із розрахунку одне відро на 25 кв.м площі приміщення.
Поверхню, покриту розчином, кілька разів протирають щіткою,
змоченою цим самим розчином, і залишають до повного висихання на
1-2 доби. Після цього демеркуризовану поверхню очищають, кілька
разів ретельно промивають спочатку мильною, а потім чистою водою.
Це потрібно тому, що невелика кількість хлорних і кисневих сполук
ртуті, що залишилась, під дією світла й кисню поступово
розкладаються і металічна ртуть, що звільнилася при цьому (як
правило, у вигляді дуже дрібнодисперсних краплинок), знову стає
джерелом інтенсивного надходження парів ртуті у приміщення й
отруєння працюючих.
2. Для демеркуризації повітря використовують:
- однопроцентний розчин перманганату калію. Під час
пропускання крізь нього повітря, що містить пари ртуті, з
інтенсивністю 10-13 л/хв. затримує до 90% ртуті, при цьому для
зв'язування самої ртуті витрачається 5% перманганату калію, а
решта - на окиснення домішок, які знаходяться в повітрі;
- розчин, у 1 л якого міститься 1 г перманганату калію і 5 мл
соляної кислоти густиною 1,19 г/куб.см. При взаємодії перманганату
калію із соляною кислотою виділяється хлор, який розчиняється у
воді й потім реагує зі ртуттю, утворюючи каломель, практично
нерозчинну у воді. При цьому всі пилоподібні й дуже дрібні
краплинки ртуті перетворюються в каломель, а більші краплини
покриваються плівкою хлориду ртуті (I);
- сірководень (при цьому на поверхні рідкої ртуті утворюється
плівка сульфіду ртуті, яка запобігає її випаровуванню). Приміщення
при демеркуризації заповнюють сірководнем концентрації 0,5 мг/л,
ретельно закривають і залишають на 40 годин. Цей метод зручний для
знешкодження ртуті на стінах і стелі.
3. При виявленні в приміщенні парів ртуті в концентрації, що
перевищує гранично допустиму, необхідно негайно приступити до
очистки приміщення від ртуті таким чином:
- очистити лабораторні столи й шафи від краплин ртуті, потім
установити їх на непроникну підстилку (клейонку, лінолеум тощо) і
злегка ударяти по них. Якщо за пришивні борти лабораторних столів
попали краплини ртуті, то борти необхідно відірвати. Краплинки
ртуті, що впали при цьому, слід зібрати;
- очистити сифони водопровідних раковин, запобігаючи
можливому проливанню ртуті із сифонів на підлогу;
- очистити поверхню підлоги, переставляючи при цьому меблі;
- плінтуси відірвати від стін і обстежити поверхню під ними.
При виявленні ртуті, вкрапленої в штукатурку за плінтусами,
відповідну ділянку штукатурки видалити. Зняти лінолеум, гуму, а
також плитки і дошки паркету, які нещільно прилягають до підлоги і
під якими можливе накопичення ртуті.
Після очищення меблів, обладнання й підлоги від ртуті вікна,
двері, рами, меблі, радіатори, підлогу й поверхню стін, покритих
олійною фарбою, необхідно промити гарячою водою за допомогою
щіток.
Після виконання цих робіт приміщення необхідно провітрити і
через 5 днів зробити контрольний аналіз повітряного середовища.
При виявленні концентрації ртуті більше гранично допустимої
очищення потрібно повторити.
4. Якщо заходи, передбачені п.3, не дають помітного зниження
концентрації парів ртуті, необхідно дослідити повітряний простір
під підлогою шляхом узяття проб через отвір у підлозі. При
виявленні значної концентрації парів ртуті повітряний простір під
підлогою ізолюється від повітря робочих приміщень. З цією метою
підлогу застеляють лінолеумом або засипають щілини в підлозі
порошком двоокису марганцю і потім зашпакльовують.
5. Якщо перелічені вище заходи не дають бажаних результатів,
то зривають підлогу і ретельно очищають від ртуті простір під
підлогою: видаляють засипку, поверхню цементного покриття (після
очищення від сміття), покривають шаром оліфи або олійної фарби.
Для ізоляції дерев'яного покриття можна накладати шар глини,
штукатурки або бітуму.
6. Забруднені ртуттю приміщення необхідно прибирати з
використанням інвентарю, яким забороняється прибирати інші
приміщення. Після закінчення прибирання і обробки інвентарю
розчинами демеркуризантів його поміщають у металевий, пофарбований
у яскравий застережний колір ящик, який щільно закривається та
обладнаний місцевим відсмоктуванням повітря. Ящик може знаходитися
в окремій кімнаті блоку побутових приміщень або в гардеробній
робочого одягу.
7. Спецодяг, забруднений ртуттю, знепилюють, завантажують у
барабан пральної машини і протягом 30 хвилин промивають холодною
водою. Промитий спецодяг заливають мильно-содовим розчином із
розрахунку 4 л на 1 кг одягу і перуть протягом 30 хвилин при
температурі 70-80 град.C. Випраний спецодяг промивають у барабані
спочатку гарячою, а потім холодною водою до видалення лугу і
протягом 30 хвилин обробляють 1-2% розчином соляної кислоти.
Проводять повторне прання спецодягу мильно-содовим розчином у
барабані протягом 20 хвилин при температурі 70-80 град.C. Потім
спецодяг промивають холодною водою, віджимають, сушать та
прасують.
8. Під час демеркуризації розчинами перманганату калію і
особливо розчинами хлориду заліза (III) предмети та обладнання в
приміщенні (паркет, меблі, покриття з деяких пластмасових
матеріалів тощо) втрачають свій початковий вигляд і частково
руйнуються. Особливо сильній корозії при взаємодії з розчинами
хлориду заліза (III) піддаються металеві частини приладів.
Руйнування металевого обладнання проходить навіть, якщо воно
безпосередньо не обробляється розчином хлориду заліза (III), але
перебуває в приміщенні, в якому проводять демеркуризацію. Тому на
час демеркуризації все металеве обладнання слід винести з цього
приміщення.
Додаток 7
до п.11.17 Правил охорони праці
в лабораторіях ветеринарної
медицини
Надання першої долікарської допомоги
1. При пораненнях, отруєннях, опіках та інших нещасних
випадках потерпілому на місці надають першу долікарську допомогу й
направляють його до медичної установи. При потребі викликають
лікаря на місце пригоди.
2. У разі забруднення заразним матеріалом необхідно:
- відкриті ділянки шкіри обличчя, рук, інших частин тіла
обробити 70% етиловим спиртом;
- слизові оболонки рота прополоскати 0,5% розчином
гідрокарбонату натрію, 0,5% розчином соляної кислоти або розчином
перманганату калію 1:10000, очі промити розчином перманганату
калію 1:1000 або закапати в очі 1-2 краплі 1% розчину
азотнокислого срібла, в ніс закапати 1-2 краплі 1% розчину
протарголу.
3. Для попередження отруєнь при попаданні на шкіру
ароматичних аміно- і нітросполук потрібно забруднену ділянку тіла
ретельно обмити теплою водою, а потім обробити 2% розчином оцтової
кислоти.
4. При термічних опіках уражене місце слід змочити етиловим
спиртом або 3-5% розчином перманганату калію, потім змастити маззю
від опіків або 3-5% розчином свіжоприготовленого таніну.
5. Якщо загорівся одяг, спочатку слід погасити полум'я,
накинувши вовняну ковдру або іншим засобом, потім зняти з
потерпілого одяг і викликати лікаря. При важких опіках допомога
надається тільки медичним персоналом.
6. При хімічних опіках необхідно видалити з шкіри речовину,
яка викликала опік, відповідним розчином.
При попаданні кислоти або лугу на поверхню шкіри потрібно
негайно ретельно промити це місце струменем води з водопровідного
крана, а потім, якщо попала кислота, обробити уражене місце 2%
розчином гідрокарбонату натрію або 1% розчином аміаку, а якщо
попав луг - 1% розчином лимонної або оцтової кислоти і накласти
суху пов'язку.
При великих площах опіку шкіри необхідно обмити уражені місця
водою і терміново викликати медичну допомогу.
7. При попаданні кислоти або лугу в око потрібно негайно і
ретельно промити його водою, а потім 2% розчином гідрокарбонату
натрію, якщо попала кислота, або 2% розчином борної кислоти, якщо
попав луг.
8. При порізах не торкатися до рани руками або сторонніми
предметами, не промивати рану підозрілою на забруднення водою і
незнайомими ліками. Шкіру навколо рани змастити йодом, накласти
стерильну пов'язку і забинтувати.
9. При отруєннях газами (крім газів подразливої дії)
потерпілого необхідно вивести (винести) із загазованої зони на
свіже повітря, потім відправити до медпункту, а при потребі -
викликати лікаря. Якщо потерпілий знепритомнів із зупинкою
дихання, то йому негайно, не чекаючи приходу медичного персоналу,
потрібно робити штучне дихання.
10. При ураженні органів дихання газами подразливої дії
(хлором, фосгеном, оксидами азоту тощо) штучне дихання
протипоказане. У такому випадку потерпілого необхідно негайно
вивести (винести) на свіже повітря, покласти на спину, розстібнути
одяг, що стискає, укутати ковдрою, одягом тощо (але не
стискувати), особливо тепло укутати шию, створити йому абсолютний
спокій і давати вдихати кисень. Негайно викликати лікаря.
11. Після видалення потерпілого із зони загазованості,
незалежно від його самопочуття, не дозволяти йому вставати до
приходу лікаря. Транспортувати потерпілого необхідно в лежачому
положенні.
12. При отруєнні ртуттю або її сполуками потерпілого виводять
із зони ураження, дають прополоскати ротову порожнину слабким
розчином бертолетової солі або 5% розчином хлориду цинку й
направляють до медичної установи, а при потребі - викликають
лікаря.
13. При ураженні електричним струмом, якщо потерпілий
продовжує торкатися струмопровідних частин, необхідно негайно
відключити електричний струм.
Якщо відключити струм неможливо, то для відокремлення
потерпілого від струмопровідних частин або електропроводу
необхідно скористатися сухим одягом, канатом, палицею або
будь-яким іншим предметом, який не проводить електричний струм
(використання для цієї мети металевих або мокрих предметів не
допускається). Відокремити потерпілого від струмопровідних частин
можна також за його одяг (якщо він сухий і відокремлюється від
тіла), наприклад, за поли піджака або пальто, уникаючи при цьому
доторкання до частин тіла, не покритих одягом, та до оточуючих
металевих предметів. Відтягуючи потерпілого за ноги, не варто
торкатися до його взуття або одягу без достатньої ізоляції своїх
рук.
Для ізоляції рук при наданні допомоги, особливо, якщо
потрібно торкатися ділянок тіла потерпілого, не прикритих одягом,
необхідно одягнути діелектричні рукавички або опустити на руки
рукави піджака або пальто, використати прогумовану матерію (плащ)
або суху матерію. Можна також ізолювати себе, ставши на суху дошку
або будь-яку іншу не електропровідну підстилку, згорток одягу
тощо.
Під час відокремлення потерпілого від струмопровідних частин
рекомендується користуватися, по можливості, однією рукою.
При утрудненні відокремлення потерпілого від струмопровідних
частин необхідно перерубати або перерізати електропроводи сокирою
із сухою дерев'яною ручкою або іншим відповідним ізольованим
інструментом (лопата, сапа тощо). Проводити це необхідно з
належною обережністю, не торкаючись проводів, перерізаючи кожний
провід окремо.
Після звільнення потерпілого від дії електричного струму йому
необхідно надати першу допомогу.
У всіх випадках ураження електричним струмом виклик лікаря є
обов'язковим, незалежно від стану потерпілого. Якщо немає
можливості негайно викликати лікаря, потерпілого необхідно
терміново доставити до лікувального закладу.
Якщо потерпілий є при свідомості, але до цього був у
непритомному стані, його необхідно покласти в зручну позу
(підстелити під нього і накрити зверху чимось з одягу) і до
прибуття лікаря забезпечити цілковитий спокій, постійно
спостерігаючи за диханням і пульсом. Ні в якому разі не можна
дозволяти потерпілому рухатися.
Якщо потерпілий знепритомнів, але зберігає стійке дихання і
пульс, його необхідно рівно і зручно укласти, розв'язати й
розстібнути одяг, створити приплив свіжого повітря, давати нюхати
нашатирний спирт, збризнути водою і забезпечити цілковитий спокій.
Коли він дихає рідко й судорожно, йому потрібно робити штучне
дихання й масаж серця. При відсутності у потерпілого ознак життя
(дихання і пульсу) йому роблять штучне дихання і закритий
(непрямий) масаж серця.
