ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.06.2002 Справа N Д4/14(02-5/5-9/17)
(постанову залишено без змін постановою
Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 24.09.2002)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Є. Борденюк (головуюча)
суддів: В. Харченка, О. Яценко,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Товариства з обмеженою відповідальністю "Чистопіль"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 16.04.2002
у справі N Д4/14(02-5/5-9/17)
за позовом ТОВ "Чистопіль" (надалі - позивач);
до ПП "Альфа-1" (надалі - відповідач-1); ДП державного
агентства з управління державним матеріальним резервом "Хлібна
база N 73" (надалі - відповідач-2);
3-я особа - ТОВ "Агропродукт"
про розірвання договору купівлі-продажу від 24.11.2001
N 24/11 та визнання права власності за позивачем на зерно пшениці
3-го класу у кількості 1738 т 884 кг
У судовому засіданні взяли участь представники:
від ТОВ "Чистопіль" - Р.;
від ДП "Хлібна база N 73" - Н.;
від ТОВ "Агропродукт" - Л., К.; С.
Заслухавши суддю-доповідача Є. Борденюк, пояснення учасників
судового засідання та перевіривши матеріали справи, Вищий
господарський суд України В С Т А Н О В И В:
В обґрунтування позовних вимог щодо розірвання договору
купівлі-продажу позивач посилається на невиконання відповідачем-1
умов договору з оплати вартості зерна пшениці.
В обґрунтування позовних вимог щодо визнання права власності
на зерно та зобов'язання відповідача-2 переоформити зерно на
позивача, позивач посилається на те, що згідно договору
купівлі-продажу від 24.11.2001 між позивачем та відповідачем-1
право власності переходить до покупця після 100% оплати товару.
Оскільки відповідач-1 повністю не сплатив вартість зерна за
договором, право власності до нього не перейшло. Переоформлення
зерна на відповідача-2 є незаконним, оскільки умовами договору
схову N 81 від 26.09.2001, укладеного між позивачем та
відповідачем-2, передбачено, що передача права на отримання
продукції третім особам проводиться на підставі листа позивача про
передачу продукції, актом прийому-передачі продукції третій особі,
за наявності звірки продукції, за участю представника позивача з
довіреністю. Відповідачем-2 спірне зерно переоформлене з позивача
на відповідача-1 за відсутності акту прийому-передачі продукції та
за відсутності акту звірки.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
26.02.2002 зобов'язано відповідача-2 переоформити на позивача
зерно пшениці 3-го класу у кількості 1738 т 884 кг, яке
зберігається у відповідача-2, видавши наказ.
В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що згідно договору схову N 81
від 26.09.2001, укладеного між позивачем та відповідачем-2, при
передачі права на отримання продукції третім особам, позивач
зобов'язаний направити до відповідача-2 представника позивача за
довіреністю з листом про передачу продукції третій особі, актом
прийому-передачі продукції третій особі, виконати звірку
продукції. Згідно матеріалів справи переоформлення спірного зерна
з позивача на відповідача-1 проведено відповідачем-2 на підставі
заявки позивача та довіреності на переоформлення продукції за
відсутності акта прийому-передачі продукції та за відсутності
звірки розрахунків, оскільки на момент здійснення спірного
переоформлення продукції умова договору щодо підстав для
переоформлення продукції на третіх осіб відповідачем-2 не
виконана, вимоги позивача до відповідача-2 в частині зобов'язання
переоформити спірну продукцію на позивача підлягають до
задоволення.
Посилання третьої особи у справі на те, що вона є
добросовісним набувачем, відхилене судом з підстав того, що
добросовісний набувач, згідно змісту ст. 145 ЦК України
( 435-15 ), може мати місце лише коли спірним є індивідуально
визначене майно та майно, визначене родовими ознаками.
Позовні вимоги в частині розірвання договору купівлі-продажу,
укладеного між позивачем та відповідачем-1, задоволенню не
підлягають, оскільки згідно п. 6.1 договору купівлі-продажу оплата
вартості проводиться протягом 3-х банківських днів із моменту
передачі узгодженої партії товару відповідачу-1. Переоформлення
спірної продукції відповідачем-2 з позивача на відповідача-1 є
неправомірним, а тому передача продукції позивачем не відбулася,
відсутні підстави у відповідача-1 для оплати продукції, а у
позивача відсутні підстави для розірвання договору.
Вимога про визнання права власності на спірне майно
задоволенню не підлягає, оскільки майно, визначене родовими
ознаками, переходить у власність охоронця.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 16.04.2002, прийнятою у складі колегії суддів:
Л. Лотоцька, Р. Бахмат, А. Коршун, рішення у справі в частині
зобов'язання відповідача-2 переоформити на позивача зерно пшениці
3-го класу у кількості 1738 т 884 кг, яке зберігається у
відповідача-2, скасоване. В решті - рішення залишене без зміни.
Постанова суду мотивована тим, що ДП ДАУДМР "Хлібна база
N 73" відповідає за збереження майна, зданого на схов, у межах
укладених угод. Прибуткова квитанція N 15653 і є угодою на схов.
Переоформлення спірного зерна з ТОВ "Чистопіль" на ПП "Альфа-1"
проведено згідно заявки позивача за участю його представника,
уповноваженого відповідною довіреністю, що є достатніми підставами
для переоформлення права на отримання продукції третім особам,
згідно Інструкції Міністерства заготівлі СРСР N 55 ( v0055400-78 )
від 15.02.1978 "Про порядок проведення обліку та оформлення
операцій з зерном та продуктами його переробки на підприємствах
хлібопродуктів системи Міністерства заготівлі СРСР".
ТОВ "Агропродукт" є добросовісним набувачем відповідно до
ст. 145 ЦК України ( 435-15 ), оскільки отримало від відповідача-1
зерно пшениці на законних підставах і є власником зерна, яке
знаходиться на зберіганні у відповідача-2.
Апеляційний суд погодився з висновками позивача щодо того, що
договір N 14/11/01 не має відношення до переоформлення зерна
пшениці по прибутковій квитанції N 015651 ф. 13, оскільки
прибуткова квитанція була оформлена 23.11.2001, а договір
купівлі-продажу - 24.11.2001, тобто на день пізніше.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних
обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України
дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а
постанова - зміні, виходячи з наступного.
26.09.2001 між позивачем та відповідачем-2 укладено договір
схову N 81, згідно якого відповідач прийняв на себе обов'язки щодо
зберігання державної продукції позивача.
На адресу відповідача-2 направлена позивачем заява без
зазначення її дати про переоформлення зерна пшениці 3-го класу у
кількості 1738 т 884 кг на відповідача-1. Із тексту заяви також
випливає, що позивач просить відповідача-2 без листа-повідомлення
відвантаження зерна не здійснювати. У матеріалах справи
знаходиться довіреність, видана позивачем уповноваженій ним особі
на отримання ф. 13 та проведення переоформлення. Довіреність
датована 19 листопада 2001 р. та дійсна до 29 листопада 2001 р.
Отже заява про переоформлення зерна на відповідача-1 могла бути
видана в період дії довіреності.
Згідно прибуткової квитанції ф. 13 переоформлення вказаної
продукції на відповідача-1 здійснено 23.11.2001.
Згідно прибуткової квитанції ф. 13 було здійснено 23.11.2001
подальше переоформлення вказаної продукції відповідачем-2 на третю
особу - ТОВ "Агропродукт".
Відповідно до п. 2.1.6 договору схову N 81 від 26.09.2001
сторони домовилися, що за десять днів до вивезення продукції
узгодити з виконавцем (зберігачем продукції) строк, спосіб, об'єми
та асортимент продукції. А п. 2.1.7 договору узгоджено, що при
передачі права на отримання продукції третім особам, направляти до
виконавця представника замовника (позивача) з довіреністю, листом
про передачу продукції третій особі, актом приймання-передачі
продукції замовника третій особі, виконати звірку продукції.
Отже, передача продукції третій особі могла відбутися лише за
умови виконання сторонами таких зобов'язань. А тому слід вважати,
що переоформлення продукції, що передана позивачем на схов, від
відповідача-1 на третю особу у справі, здійснене охоронцем
продукції поза межами його зобов'язань. Виходячи з положень статті
423 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), здане на схов зерно,
яке відноситься до речей, визначених родовими ознаками, передане
охоронцю у власність і відповідальність за дії охоронця, пов'язані
з розпорядженням своїм майном, не може нести особа, що передала
речі на схов.
24.11.2001 між позивачем та відповідачем-1 укладений договір
купівлі-продажу, яким сторони узгодили мету та порядок відчуження
зерна, що не суперечить частині 2 статті 154 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ). Відповідно до п. 6.1 та п. 6.2 зазначеного
договору оплата товару здійснюється протягом 3-х банківських днів
з моменту передачі погодженої партії товару покупцю. Право
власності на товар переходить до покупця після 100% оплати товару.
Переоформлення майна, яке передане на схов, з позивача на
відповідача-1 не є передачею йому майна на виконання умов договору
купівлі-продажу, оскільки, як зазначають і сторони у справі,
договір купівлі-продажу укладений пізніше фактичного
переоформлення зерна за формою ф. 13. За таких підстав Вищий
господарський суд України погоджується з висновком суду у рішенні
зі справи про відсутність підстав для розірвання договору
купівлі-продажу.
Позовна вимога про визнання за позивачем права власності на
зерно, яке знаходиться у відповідача-2 на зберіганні, правомірно
не задоволена судом у рішенні зі справи з посиланням на статтю 423
Цивільного кодексу України ( 435-15 ), оскільки зерно за договором
схову визначене родовими ознаками, а при відсутності іншої угоди,
зерно перейшло у власність охоронця.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю
"Чистопіль" задовольнити.
Постанову від 16.04.2002 Дніпропетровського апеляційного
господарського суду у справі N Д4/14(02-5/5-3/17) скасувати.
Рішення від 26.02.2002 господарського суду Дніпропетровської
області у справі N Д4/14 залишити без зміни.
Пункт 3 ухвали від 30.04.2002 Вищого господарського суду
України, ухвалу від 10.05.2002 Вищого господарського суду України
у справі N Д4/14 вважати такими, що втратили чинність.
