Умисне вбивство визнається вчиненим за попереднім зговором групою осіб, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві особи і більше. Відповідно до ст. 93 КПК витрати на стаціонарне лікування потер...

              СУДОВА КОЛЕГІЯ В КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ
                     ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
                           У Х В А Л А
                            15.05.2001
 
                             (Витяг)
     Вироком судової  колегії  в  кримінальних справах Черкаського
обласного суду від 7 березня 2001 р.  П.  С.  і  П.  Ю.  засуджено
кожного за ч. 3 ст. 140, ч. 3 ст. 142 КК ( 2001-05 ) відповідно на
чотири і сім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, а
за ч.  2 ст.  17, пунктами "а", "і" ст. 93 КК П. С. - на десять, а
П.  Ю.  - на вісім років позбавлення волі  з  конфіскацією  всього
майна. На підставі ст. 42 КК П. С. остаточно визначено покарання у
вигляді  13,  а  П.  Ю.  -  дев'яти  років  позбавлення   волі   з
конфіскацією всього майна. Відповідно до ст. 43 КК до покарання П.
Ю.  приєднано один  рік  позбавлення  волі  -  частину  покарання,
призначеного  вироком  від  19  жовтня  1999  р.,  і  остаточно до
відбування  йому  визначено  десять  років  позбавлення   волі   з
конфіскацією  майна.  Постановлено  стягнути  з  П.  С.  і  П.  Ю.
солідарно   на   користь   Шполянської   районної   лікарні    (на
відшкодування витрат на стаціонарне лікування Г.) 167 грн. 16 коп.
     П. С. і П. Ю. засуджено за вчинення таких злочинів.
     Як установив суд,  22 червня  2000  р.  П.  С.  і  П.  Ю.  за
попереднім  зговором  вчинили  крадіжку  індивідуального  майна  з
проникненням у житло Б.  на загальну суму 160 грн.  80 коп.  Через
три  дні вони ж за попереднім зговором з метою заволодіння грошима
Г.  вчинили на подвір'ї  будинку  напад  на  неї,  під  час  якого
намагалися вбити її з корисливих мотивів,  але позбавити потерпілу
життя їм не вдалося з причин, що не залежали від їхньої волі.
     Як визнав у вироку суд, під час нападу П. С. здавлював шию Г.
руками  і  затуляв  їй  рота,  а потім,  продовжуючи реалізовувати
умисел на вбивство,  повалив потерпілу на землю й ударив  кухонним
ножем у шию,  спричинивши їй тяжке тілесне ушкодження. П. Ю. в цей
момент згідно з розробленим ними планом чекав за будинком Г., коли
П.  С.  вб'є  її,  після чого він мав зайти в будинок і заволодіти
грошима.  Проте  вони  були  змушені  втекти,  оскільки  на  крики
пораненої Г. до них став наближатися її сусід.
     Перевіривши матеріали  справи,  обговоривши доводи касаційних
скарг засуджених, у яких порушувалося питання про перекваліфікацію
їх  дій  та  пом'якшення покарання,  судова колегія в кримінальних
справах Верховного Суду України частково їх задовольнила  з  таких
підстав.
     Висновок суду  про  доведеність винності П.  С.  та П.  Ю.  у
вчиненні  злочинних  дій  щодо   Г.   та   незаконному   вилученні
індивідуального  майна Б.  відповідає фактичним обставинам справи,
підтверджується розглянутими в судовому  засіданні  доказами  і  є
обгрунтованим.  Злочинні дії П.  С.  і П. Ю. за ч. 3 ст. 140, ч. 3
ст.  142 КК,  а П.  С.  - за ч.  2  ст.  17,  п.  "а"  ст.  93  КК
( 2001-05 ) кваліфіковано вірно.
     Разом з тим суд без достатніх підстав  визнав  у  вироку,  що
замах на вбивство Г.  було вчинено ними за попереднім зговором,  і
кваліфікував їхні дії ще й за п. "і" ст. 93 КК ( 2001-05 ).
     Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного  Суду  України,  що
містяться в   п.   17-5  постанови  від  1  квітня  1994  р.  N  1
( v0001700-94 ) "Про судову практику в справах про  злочини  проти
життя  і здоров'я людини",  умисне вбивство визнається вчиненим за
попереднім зговором групою осіб,  коли в  позбавленні  потерпілого
життя  брали  участь  за попередньою домовленістю як співвиконавці
дві і більше особи.
     Із матеріалів справи вбачається,  що між П.  С.  і П. Ю. була
домовленість  про  вчинення  нападу на Г.  та її вбивства,  що мав
здійснити П.  С.  без участі П.  Ю.,  який після цього повинен був
зайти в будинок потерпілої і забрати там гроші, оскільки йому було
відомо,  де вони знаходяться.  Отже,  за  домовленістю  П.  Ю.  не
повинен був брати безпосередньої участі в позбавленні Г. життя.
     Суд визнав   установленим,  що  діючи  згідно  з  попередньою
домовленістю П.  Ю. залишався за будинком потерпілої і чекав, коли
П.  С.  уб'є її,  щоб потім заволодіти грошима,  які знаходилися в
будинку.  Тобто,  за висновком  суду,  який  відповідає  фактичним
обставинам справи,  під час вчинення замаху на вбивство потерпілої
П.  Ю. не спостерігав за Г., іншими особами чи обстановкою з метою
забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство,  а П. С. діяв
самостійно, не розраховуючи на будь-яку допомогу з боку П. Ю.
     Тому вирок у цій частині змінено, кваліфікацію дій засуджених
за п.  "і" ст.  93 КК із нього виключено.  Дії  П.  Ю.,  який,  як
установлено у справі, був ініціатором вчинення вбивства Г. з метою
заволодіння її грошима і який  схилив  П.  С.  до  вчинення  цього
злочину, перекваліфіковано з ч. 2 ст. 17, п. "а" ст. 93 КК на ч. 5
ст. 19, ч. 2 ст. 17, п. "а" ст. 93 КК ( 2001-05 ).
     Одночасно з  урахуванням  виключення  з   вироку   зазначеної
обтяжуючої обставини вбивства, позитивних даних про особу П. С. до
вчинення цих злочинів,  його молодого віку і того,  що злочини він
вчинив  уперше,  судова  колегія в кримінальних справах Верховного
Суду України визнала за можливе пом'якшити йому  покарання  до  10
років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.  Що стосується
покарання,  призначеного П.  Ю.,  який раніше вже вчиняв корисливі
злочини, то судова колегія визнала його справедливим і підстав для
його пом'якшення не знайшла.
     У порядку  ст.  363 КПК ( 1003-05 ) судова колегія зазначила,
що стягнення судом із засуджених витрат на  стаціонарне  лікування
потерпілої Г. солідарно є помилковим.
     Відповідно до роз'яснень,  які  дав  Пленум  Верховного  Суду
України в п.  8 постанови від 7 липня 1995 р. N 11 ( v0011700-95 )
"Про  відшкодування  витрат  на  стаціонарне лікування особи,  яка
потерпіла від злочину, та судових витрат", у разі вчинення злочину
групою   осіб   витрати   на   стаціонарне  лікування  потерпілого
стягуються відповідно до ч.  2 ст.  93 КПК ( 1001-05 )  з  кожного
засудженого  окремо з урахуванням ступеня їхньої вини та майнового
стану.
     У зв'язку з цим вирок і  в  цій  частині  підлягає  зміні.  З
урахуванням ступеня вини П.  С.  і П.  Ю.  у вчиненні злочину щодо
потерпілої Г.  та майнового стану кожного з них судова  колегія  в
кримінальних   справах   Верховного   Суду   України  стягнула  на
відшкодування витрат на стаціонарне лікування  потерпілої  Г.  100
грн. з П. С. і 67 грн. 16 коп. - з П. Ю.
 
 "Рішення Верховного Суду України", 2002 р.