Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" стосується заощаджень, внесених громадянами України на рахунки Ощадного банку СРСР до 2 січня 1992 р., і його дія не поширюється на вклади, внесені у комерційні банки за ук...

              ПРЕЗИДІЯ МИКОЛАЇВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
                        П О С Т А Н О В А
 
 від 13.11.98
 
 
 
                             (Витяг)
 
     У лютому 1998 р.  К.В. та К.З. звернулися в суд із позовом до
АК АПБ "Україна"  про  повернення  ощадних  вкладів.  Свої  вимоги
позивачі обгрунтовували тим,  що в листопаді 1991 р. вони відкрили
в зазначеному банку три рахунки,  на які  внесли  гроші  загальною
сумою  15  тис.  крб.  У  січні  1998 р.  банк на їх вимогу провів
перерахунок цих вкладів і нарахував по них відповідно 62 коп.,  45
коп.  та  1 грн.  88 коп.  Не погоджуючись із такими розрахунками,
позивачі  просили  стягнути  на  їх  користь  17  тис.  781   грн.
заощаджень та 2 тис.  грн.  моральної шкоди, заподіяної неналежним
виконанням зобов'язань.
     Рішенням Вознесенського  міського  суду Миколаївської області
від 17 березня  1998  р.,  залишеним  без  зміни  ухвалою  судової
колегії  в  цивільних справах Миколаївського обласного суду від 15
квітня  1998  р.,  позов  задоволено.  Постановлено   стягнути   з
відповідача на користь К.В.  та К.З. по 8 тис. 891 грн. заощаджень
і по 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.
     Заступник Голови  Верховного  Суду України порушив у протесті
питання  про  скасування  цих  рішень.   Президія   Миколаївського
обласного  суду  визнала,  що протест підлягає задоволенню з таких
підстав.
     Задовольняючи вимоги, суд виходив з того, що АК АПБ "Україна"
як  складова  частина  банківської  системи   України,   укладаючи
договори  ощадного  вкладу,  був  зобов'язаний  вжити  заходів  до
відновлення знецінених  заощаджень.  Оскільки  банк не виконав цих
зобов'язань,  суд  дійшов  висновку  про  можливість  застосування
аналогії  закону,  а  саме  Закону  від 21 листопада 1996 р.  "Про
державні гарантії   відновлення   заощаджень   громадян   України"
( 537/96-ВР ), який регулює відновлення таких заощаджень, внесених
на рахунки Ощадного банку СРСР до 2 січня 1992 р.
     З такими висновками погодитись не можна,  оскільки відповідно
до статей 4 і 5 названого Закону ( 537/96-ВР  )  суми  відновлених
заощаджень громадян є державним внутрішнім боргом України.
     Статтею 6 даного Закону ( 537/96-ВР ),  зокрема, передбачено,
що  компенсація  громадянам  України втрат від знецінення грошових
заощаджень  провадиться  виключно  грошовій   формі   за   рахунок
Державного  бюджету  України,  а  відповідні  кошти визначаються в
ньому окремою статтею.  Відновлення заощаджень здійснюється шляхом
переведення  їх  у цільові боргові зобов'язання держави в порядку,
що визначається Кабінетом Міністрів України та НБУ.
     Отже, цим Законом ( 537/96-ВР ) визначено, що зобов'язання по
відновленню  знецінених  заощаджень  громадян  прийняла  на   себе
держава  і необхідні для цього кошти є внутрішнім державним боргом
України,  а не боргом за зобов'язаннями,  що виникли  на  підставі
укладеного між сторонами договору.
     Таким чином, суд, покладаючи на АК АПБ "Україна" обов'язок по
відновленню заощаджень,  застосував  Закон ( 537/96-ВР ),  який не
підлягав застосовуванню,  і не з'ясував,  чи передбачав  укладений
між  сторонами договір відновлення заощаджень у разі їх знецінення
та чи виникли у зв'язку з цим у банку відповідні зобов'язання.
     Оскільки суд першої інстанції  неправильно  застосував  норми
матеріального   права  і  неповно  з'ясував  обставини,  що  мають
значення для справи,  а суд касаційної інстанції не звернув  уваги
на  ці недоліки,  президія Миколаївського обласного суду рішення у
справі скасувала і направила останню на новий розгляд.
 
 "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.