СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 04.11.98
(Витяг)
У липні 1996 р. Д. звернувся в суд із позовом до Державного
дендрологічного парку "Тростянець" НАН України про відшкодування
шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я. Внаслідок нещасного
випадку, що стався з ним 2 березня 1984 р. під час виконання
трудових обов'язків, позивач став інвалідом III групи. На
обгрунтування своїх вимог він послався на те, що відповідач,
склавши акт форми Н-1, добровільно відшкодовував йому заподіяну
шкоду, але виплати провадились не в повному обсязі, оскільки була
неправильно визначена середньомісячна заробітна плата. Тому
позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за минулий
період, одноразову допомогу, а також визначити і стягнути
щомісячні суми відшкодування виходячи з 50 % втрати професійної
працездатності та відшкодувати заподіяну моральну шкоду.
Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім рішенням
Ічнянського районного суду Чернігівської області від 11 квітня
1997 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в цивільних
справах Чернігівського обласного суду від 13 травня того ж року,
Д. у задоволенні позовних вимог було відмовлено.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування постановлених у справі рішень. Судова
колегія в цивільних справах Верховного Суду України визнала, що
протест підлягає задоволенню з таких підстав.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що
відшкодування за кожен місяць минулого періоду провадились у
повному обсязі, а іноді навіть у більшому, ніж належало, й тому
відмовив у задоволенні позову. Проте позивач просив вирішити спір
і щодо наступних щомісячних сум відшкодування втраченої заробітної
плати, але суд цього питання не вирішив, хоча повинен був, навівши
конкретні розрахунки, визначити розмір щомісячних відшкодувань з
відповідача та стягнути їх на користь позивача.
Більш детальній перевірці підлягають і доводи позивача щодо
неправильного визначення відповідачем середньомісячної заробітної
плати позивача для обчислення розміру відшкодування, у зв'язку з
чим висновки суду про розмір втраченого заробітку є недостатньо
обгрунтованими.
Виходячи з наведеного судова колегія в цивільних справах
Верховного Суду України скасувала рішення суду першої інстанції в
частині відмови в задоволенні позову про відшкодування втраченого
заробітку як необгрунтоване й таке, що суперечить нормам
процесуального права, так само як і ухвалу суду касаційної
інстанції, який на порушення вимог ст. 310 ЦПК ( 1503-06 ) залишив
це рішення без зміни, та направила справу в цій частині на новий
розгляд.
Надруковано: "Рішення Верховного Суду України", 1999 р.
