РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Р І Ш Е Н Н Я
Справа "Г. проти Франції"
У рішенні, ухваленому в Страсбурзі 27 вересня 1995 р. у
справі "Г. проти Франції", Європейський Суд з прав людини
одностайно визнав, що не було порушення ч. 1 ст. 7 Конвенції
( 995_004 ).
Обставини справи
Заявник, екзаменатор із правил водіння, був звинувачений 14
грудня 1980 р. в отриманні грошової суми за видання водійських
прав. Протягом розслідування були висунуті такі обвинувачення: у
хабарництві, поєднаному з сексуальними домаганнями, у непристойній
словесній образі та погрозі фізичним насильством кандидатам на
отримання водійських прав.
18 листопада 1982 р. Кримінальний суд м. Ренн засудив його як
державного службовця до п'яти років ув'язнення (відбування двох з
яких було тимчасово відкладено) за отримання хабара, за
непристойні словесні образи та погрозу фізичним насильством у
поєднанні з насильством або примусом з боку особи, яка представляє
державні органи. Цей вирок був підтверджений Апеляційним судом м.
Ренн 14 листопада 1983 р. 26 лютого 1985 р. Касаційний суд
скасував останнє рішення з формально-юридичних причин і передав
справу на розгляд Апеляційного суду м. Анжер.
22 січня 1987 р. Апеляційний суд м. Анжер відхилив прохання
заявника визнати вирок неправосудним, виправдав його щодо
звинувачення в хабарництві і сексуальних домаганнях і визнав
винним в інших правопорушеннях. Цей суд засудив його до трьох
років ув'язнення.
Пан Г. апелював до Касаційного суду, доводячи, що приписані
йому непристойні словесні образи та погрози на цей час не складали
кримінального правопорушення. 25 січня 1989 р. Касаційний суд
відхилив апеляцію заявника на підставі того, що визнання його
винним у хабарництві виправдовує постановлений вирок.
Розгляд справи Європейською Комісією
Заява, подана в Комісію 19 липня 1989 р., була прийнята до
розгляду 5 травня 1993 р.
Зробивши невдалу спробу примирення сторін, Комісія 29 червня
1994 р. підготувала доповідь, в якій встановила факти справи та
висловила думку, що порушення ч. 1 ст. 7 Конвенції ( 995_004 )
допущене не було.
Комісія передала справу на розгляд Європейського Суду 9
вересня 1994 р.
Зміст рішення Європейського Суду
Заявник скаржився, що він був визнаний винним згідно з актом,
який на момент вчинення правопорушення не вступив у силу. Вирок
про ув'язнення був ухвалений щодо нього згідно з Законом від 23
грудня 1980 р. Вирок базувався на Законі, який ще не діяв, тому не
становить порушення ч. 1 ст. 7 Конвенції ( 995_004 ).
Європейський Суд підняв свої судові прецеденти, щоб
встановити, що ч. 1 ст. 7 Конвенції ( 995_004 ) включає принцип,
згідно з яким тільки закон може визначати злочин, призначати
покарання та заборонити зворотну дію кримінального закону там, де
це погіршує становище обвинуваченого.
У цій справі Європейський Суд висловив думку, що порушення, в
яких звинувачувався заявник, підпадають під дію колишніх ст. 332 і
ст. 33 Кримінального кодексу, які задовольняють вимоги
передбачуваності та доступності. Був стабільним судовим прецедент
Касаційного суду, який був опублікований, а тому доступний для
з'ясування змісту понять насильства та зловживання владою. Нові
положення в нових ст. 332 і ст. 333 Кримінального кодексу лише
підтвердили цей судовий прецедент.
Європейський Суд зазначив, що акти, згідно з якими заявник
був звинувачений, підпадають під сферу дії нового законодавства.
На основі принципу, за яким повинен застосовуватися менш суворий
закон, державні суди застосували нову ст. 333 Кримінального
кодексу для накладення санкцій так, щоб віднести правопорушення, у
скоєнні яких заявник звинувачувався, до менш небезпечних. Таке
застосування, визнане зворотною дією закону, було застосоване на
користь заявника.
Підсумовуючи, Європейський Суд постановив, що порушення ч. 1
ст. 7 Конвенції ( 995_004 ) допущене не було.
Переклад та реферування здійснені Львівською
лабораторією прав людини АПрН України
"Юридичний вісник України", N 51, 21-27 грудня 2000 р.
