При визначенні розміру частки одного з подружжя у спільному майні, нажитому в період шлюбу, суд має враховувати, що майно, одержане ним у дар або в порядку спадкування, є його роздільною власністю і якщо за рахунок цього майна зроблені вкладення для ...

               ПРЕЗИДІЯ ХЕРСОНСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
                        П О С Т А Н О В А
                            11.11.1994
 
                             (Витяг)
     У вересні 1991 р. подружжя К. звернулось до суду з позовом до
К.,  дружини  їх  сина,  померлого у листопаді 1989 р.,  про поділ
спадкового  майна.  Позивачі   зазначали,   що   під   час   шлюбу
відповідачкою  та  їх  сином  було  збудовано жилий будинок,  який
зареєстровано на праві власності за відповідачкою.  Посилаючись на
те,  що вони, як спадкоємці за законом, мають право на 1/3 частину
будинку, просили задовольнити їх вимоги.
     У лютому 1993 р. з позовною заявою до відповідачки звернулись
її батьки П.,  які зазначали, що земельна ділянка була виділена їх
дочці, де вони мали намір і кошти збудувати жилий будинок для себе
і сім'ї дочки, з якою була домовленість про це, а будинок, в якому
вони проживають,  залишити сину.  Посилаючись на  те,  що  спірний
будинок  побудовано,  в  основному,  за  їх кошти та з їх участю у
будівництві,  просили визнати  за  ними  право  власності  на  1/2
частину будинку.
     Рішенням Голопристанського   районного   суду   позивачам  К.
виділено в натурі 31/100 частин будинку,  а відповідачці  залишено
69/100  і  встановлено порядок користування земельною ділянкою.  У
позові  про  визнання  права  власності  на  1/2  частину  будинку
відмовлено.
     У протесті   заступника   Голови   Верховного   Суду  України
ставиться питання про скасування рішення і направлення  справи  на
новий розгляд.
     Президія Херсонського  обласного  суду  знайшла,  що  протест
підлягає задоволенню з таких підстав.
     Постановляючи рішення  про  визнання   права   власності   за
позивачами  К.  на 1/3 частину будинку та відмовляючи у позові П.,
суд виходив з рівності часток  відповідачки  К.  та  її  померлого
чоловіка  в  спільній власності і визнав вкладення коштів та праці
батьками відповідачки П. безплатною допомогою сім'ї дочки.
     Згідно з ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України ( 2006-07 )
частки   кожного   подружжя   визнаються  рівними.  Разом  з  тим,
відповідно  до  роз'яснень,  даних  у  п.  6   постанови   Пленуму
Верховного Суду України від 15 червня 1973 р.  N 6 ( v0006700-73 )
(з наступними змінами) "Про деякі питання,  що виникли  в  судовій
практиці по застосуванню Кодексу про шлюб та сім'ю України",  якщо
за рахунок майна (коштів), переданих одному з подружжя в дар або в
порядку   спадкування,   цим   подружжям  зроблені  вкладення  для
придбання спільного майна, то ці вкладення мають враховуватись при
визначенні часток подружжя у спільній сумісній власності.
     Як вбачається з матеріалів справи,  відповідачка перебувала в
шлюбі з сином позивачів К. з 1982 р. У 1984 р. на її ім'я виділено
земельну  ділянку  під  забудову.  У  1989  р.  будинок прийнято в
експлуатацію і їй видано свідоцтво про право власності на будинок.
У  1989  р.  помер  її  чоловік.  Заперечуючи  проти вимог батьків
померлого на  виділ  їм  в  натурі  частини  будинку,  виходячи  з
рівності часток подружжя, відповідачка посилалась на те, що вони з
чоловіком  своїх  коштів  не  мали  і  будинок  був  збудований  в
основному на кошти і силами її батьків, які мали намір проживати в
цьому будинку з нею.
     Зазначені доводи були підтримані її батьками -  подружжям  П.
при подачі позовної заяви про визнання за ними права власності, як
за співзабудовниками,  на частину будинку.  На підтвердження цього
П.  подали  судові  квитанції  та  інші документи про купівлю ними
будівельних матеріалів і передачу їх дочці для будівництва. Суд не
дав  належної оцінки цим поясненням і без з'ясування вищенаведених
обставин дійшов висновку про те, що вкладені батьками відповідачки
кошти  у будівництво мали характер безоплатної допомоги.  Жоден із
допитаних  судом  свідків  не  підтвердив,  що  допомога   батьків
відповідачки була безоплатною. Більше того, свідки К. З., К. та П.
посилались на те, що їм було відомо про те, що батьки брали участь
у будівництві,  маючи намір проживати з дочкою. Свідки, допитані з
боку  позивачів,  також  не  показували,  що  допомога  безоплатно
надавалась сім'ї відповідачки.
     За таких  обставин  суд,  визнавши  факт  придбання  батьками
відповідачки будівельних матеріалів для будівництва,  повинен  був
більш  повно  з'ясувати їх наміри і мету вкладення коштів і у разі
недоведеності факту домовленості з обома подружжями про  створення
спільної   власності   з'ясувати,   чи  вкладались  ними  кошти  у
будівництво безоплатно,  чи вони мали на увазі передачу цих коштів
особисто  для  дочки  для  збільшення розміру її частки у спільній
сумісній власності (як зазначено у скарзі в порядку нагляду),  або
ж  при  недоведеності факту домовленості щодо спільної власності -
чи не претендують вони на відшкодування понесених витрат.
     При наявності доказів,  поданих  відповідачкою  та  П.,  суду
необхідно  було  також  визначити  розмір  вкладених  подружжям П.
коштів у будівництво,  виходячи з дійсної вартості придбаного ними
будівельного матеріалу на день розгляду справи.
     Погоджуючись з  протестом,  президія обласного суду скасувала
постановлені рішення, а справу направила на новий розгляд.
 
 "Бюлетень законодавства  і  юридичної  практики  України",  N   3
(частина 2), 1995 р.