Судові рішення про виселення піклувальника померлого наймача жилого приміщення скасовано в порядку нагляду, оскільки, виходячи із загального положення, що піклувальники не набувають самостійного права користування жилим приміщенням, в яке вселилися, ...

По состоянию на февраль 2008 года

СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
13.07.1994

(Витяг)
Прокурор Кіровського району м. Дніпропетровська пред'явив
позов в інтересах Дніпропетровського відділення Придніпровської
залізниці до Б. про виселення. В позовній заяві зазначалось, що
наймачем однокімнатної квартири була П., котра 21 березня 1992 р.
померла, а у вказаному жилому приміщенні залишилась проживати
піклувальниця померлої - Б., яка добровільно відмовляється
звільнити його. Посилаючись на те, що Б. не набула права
користування спірною квартирою, прокурор просив задовольнити
позов.
Б. пред'явила зустрічний позов про визнання за нею права
користування квартирою як за членом сім'ї її наймача і змінити
договір найму жилого приміщення.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 2
грудня 1993 р. позов прокурора задоволено, а Б. відмовлено у
задоволенні її зустрічного позову.
Ухвалою судової колегії Дніпропетровського обласного суду від
24 січня 1994 р. судове рішення залишене без змін.
Постановою президії Дніпропетровського обласного суду від 27
квітня 1994 р. протест прокурора Дніпропетровської області на ці
судові рішення залишений без задоволення.
В протесті заступника Генерального прокурора поставлене
питання про скасування судових рішень і направлення справи на
новий розгляд.
Судова колегія Верховного Суду України знайшла, що протест
підлягає задоволенню з таких підстав.
Задовольняючи позов про виселення з жилого приміщення Б. і
відмовляючи їй у позові, районний суд виходив з того, що вона
вселилась у жиле приміщення тимчасово як піклувальниця наймача, а
тому не набула за законом права користування ним. З цим погодились
судова колегія і президія обласного суду.
Проте з такими висновками не можна погодитися, оскільки вони
зроблені без повного і всебічного з'ясування дійсних обставин
справи та оцінки доказів згідно з вимогами ст. 62 ЦПК ( 1501-06 ).
Судом встановлено, що Б. зі згоди П. і на її прохання
вселилась у спірну квартиру на початку 1990 р., чого сторони не
оспорюють, а показання свідків це підтверджують.
Із заяви П. від 15 грудня 1990 р. до начальника
Придніпровської залізниці вбачається, що на той час Б. вселилась
до квартири зі згоди наймача як член її сім'ї і саме як члена
своєї сім'ї П. просила прописати Б. у цю квартиру.
Разом з тим з матеріалів справи вбачається, що рішенням
виконкому Кіровської районної ради м. Дніпропетровська від 21
червня 1991 р. Б. була призначена піклувальницею над П. з правом
прописки у квартирі останньої. Вона там прописалась 25 лютого 1992
р., хоча проживала у спірній квартирі, як встановив суд, з початку
1990 р.
Свідки В., У., Ш. у своїх показаннях стверджували, що з 1990
р. Б. проживала у квартирі однією сім'єю з П. Але суд не з'ясував
обставин, котрі б дозволили зробити висновок про проживання
вказаних осіб у 1990 - 1991 рр. саме однією сім'єю.
За таких обставин неможливо визнати обгрунтованим висновок
суду про те, що Б. вселилась у спірне жиле приміщення як
піклувальниця наймача, була тимчасовим жильцем і не набула права
користування ним згідно зі ст. 65 ЖК ( 5464-10 ).
Неповно з'ясувавши обставини справи, права та обов'язки
сторін, суд постановив рішення, яке не відповідає вимогам статей
202, 203 ЦПК ( 1502-06 ), на що не звернули увагу судова колегія
та президія Дніпропетровського обласного суду, залишаючи без зміни
його без достатніх на те підстав.
Керуючись статтями 336 - 338 ЦПК ( 1503-06 ), судова колегія
скасувала рішення, а справу направила на новий розгляд.

"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 2, 1995 р.

| Главная страница |