СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 23.06.93
м.Київ
vd930623
(Витяг)
Суд визнав звільнення працівника за п. 1 ст. 40 Кодексу
законів про працю України ( 322-08 ) таким, що відповідає закону,
оскільки встановив, що у відповідача мало місце скорочення штату,
працівник відмовився від переведення на іншу роботу, що
відповідала його спеціальності і кваліфікації, і не мав
переважного права на залишення на роботі перед іншими працівниками
за рівнем кваліфікації і продуктивності праці
У серпні 1992 р. З. звернулась з позовом до
Науково-дослідного технологічного інституту приладобудування про
поновлення на роботі на посаді інженера-конструктора третьої
категорії та стягнення заробітної плати за час вимушеного
прогулу, посилаючись на те, що при розірванні з нею трудового
договору за п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) адміністрацією не було
враховане її переважне право на залишення на роботі і не вжито
заходів до її працевлаштування.
Рішенням судової колегії Харківського обласного суду від
14 квітня 1993 р. у позові відмовлено.
У касаційній скарзі З. просить скасувати це рішення з тих
мотивів, що при її звільненні адміністрацією не було вжито заходів
до її працевлаштування, не враховано її передпенсійний вік,
продуктивність праці і кваліфікацію.
Судова колегія Верховного Суду України вважає, що касаційна
скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) трудовий договір може
бути розірваний власником підприємства, установи, організації або
уповноваженим ним органом у разі змін в організації виробництва і
праці, в тому числі ліквідації, реорганізації або перепрофілювання
підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або
штату працівників.
Факт скорочення штату працівників у відповідача, в тому числі
інженерів-конструкторів, підтверджується матеріалами справи.
Суд перевіряв, чи додержано відповідачем під час розірвання
трудового договору з З. порядку звільнення працівників, і
встановив, що будь-яких порушень законодавства про працю ним не
допущено.
При звільненні З. обговорювалось питання щодо її переважного
права на залишення на роботі перед іншими
інженерами-конструкторами третьої категорії.
Згідно з ч. 1 ст. 42 КЗпП ( 322-08 ) при скороченні
чисельності або штату працівників переважне право на залишення на
роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і
продуктивністю праці.
Суд встановив, що позивачка у червні 1961 р. закінчила
вечірнє відділення технічного училища N 5 і здобула спеціальність
"конструктор-кресляр". З 1967 р. працювала у від повідача старшим
техніком, з 1971 р. - інженером, а з 14 березня 1989 р. -
інженером-конструктором третьої категорії. Всі інші працівники,
які займали посади інженерів-конструкторів третьої категорії і
разом з позивачкою були звільнені за п. 1 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ),
а також ті, що залишилися на цих посадах, мають вищу освіту. За
кваліфікацією і продуктивністю праці позивачка не переважає інших
працівників на таких же посадах, чого не заперечувала вона сама.
Крім того, цей факт підтверджується показаннями свідка Щ.
Не підтвердились і доводи З. про те, що відповідач не вживав
заходів до її працевлаштування. Витребувані судом докази свідчать,
що позивачці пропонувалась робота на 22 вакантних на той час інших
посадах з урахуванням її спеціальності та кваліфікації. Однак від
цих пропозицій вона відмовилась, що, зокрема, підтверджується
приєднаними до справи актами і не оспорювалось З. у судовому
засіданні.
Відповідає ч. 2 ст. 42 КЗпП ( 322-08 ) і висновок суду про
те, що сімейний стан і інші обставини, що дають переважне право
для залишення на роботі, враховуються в тому разі, коли працівники
мають однакову кваліфікацію і продуктивність праці.
Про звільнення позивачка була попереджена за два місяці.
Оскільки судом трудовий спір вирішено відповідно до вимог
закону, судова колегія Верховного Суду залишила його рішення без
зміни.
Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики
України", N 3, 1995 р.
