Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЖК, якщо наймач жилого приміщення або члени його сім"ї систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку і заходи запобігання та громадського вплив...

              ПРЕЗИДІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
                        П О С Т А Н О В А
                             16.04.93
 
                             (Витяг)
     С. звернулась з позовом до П.  про виселення з  двокімнатної,
жилою площею 28,7 кв.  м, квартири в м. Кам'янець-Подільському без
надання іншого жилого приміщення, посилаючись на те, що відповідач
(колишній  її  чоловік) створює неможливі для спільного проживання
умови,  в нетверезому  стані  вчиняє  бійки,  ображає  її;  за  що
неодноразово  притягувався до відповідальності,  але це позитивних
наслідків на дало.
     П. пред'явив зустрічний позов про вселення,  вказуючи на  те,
що  саме позивачка чинить йому перешкоди в користуванні квартирою,
провокує його на бійки,  тому він змушений звернутися до  суду  за
захистом  своїх  прав,  але і після вселення судом С.  поміняла на
вхідних дверях замки і в квартиру його не впускає.
     Рішенням Кам'янець-Подільського міського народного  суду  від
28  травня  1992  р.,  залишеним без зміни ухвалою судової колегії
Хмельницького обласного суду  від  23  липня  1992  р.,  позов  С.
задоволено, в зустрічному позові П. відмовлено.
     В протесті   заступника   Голови   Верховного   Суду  України
ставиться питання про  скасування  судових  рішень  і  направлення
справи на новий розгляд.
     Протест підлягає задоволенню з таких підстав.
     Відповідно до ст. 116 ЖК ( 5464-10 ), якщо наймач, члени його
сім'ї або інші особи,  які проживають разом з  ним,  систематичним
порушенням   правил   співжиття   роблять   неможливим  для  інших
проживання з ними в одній квартирі чи  одному  будинку,  а  заходи
запобігання  і  громадського  впливу  виявились  безрезультатними,
виселення,  на вимогу наймодавця або  інших  заінтересованих  осіб
провадиться без надання іншого жилого приміщення.
     Постановляючи рішення,  народний  суд,  з  яким  погодилась і
судова колегія обласного суду,  виходив з того,  що П.  дійсно  на
грунті   пияцтва   створив  в  квартирі  неможливі  для  спільного
проживання   умови,   і,   оскільки,   вжиті   до   нього   заходи
відповідальності,  а  саме:  вирок  суду від 1 жовтня 1992 р.  про
засудження за ч.  2 ст. 106 КК ( 2001-05 ) та рішення товариського
суду  від  5  грудня  1991 р.  про застосування громадського осуду
позитивних наслідків не дали,  він підлягає виселенню без  надання
іншого жилого приміщення.
     Проте з такими висновками погодитись не можна.
     Відповідно до   статей   15,   30,   62,   202   та  203  ЦПК
( 1501-06,  1502-06  )  суд,  що  розглядає  справу,  зобов'язаний
вживати всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного і
об'єктивного  з'ясування  дійсних   обставин   справи,   прав   та
обов'язків  сторін.  Пояснення  сторін і третіх осіб про відомі їм
обставини,  які мають значення для справи, підлягають перевірці та
оцінці   поряд   з   іншими  зібраними  по  справі  доказами.  Суд
обгрунтовує своє рішення тільки тими доказами, які були досліджені
в  судовому  засіданні.  В  рішенні  суду  повинні  бути приведені
докази,  на котрих обгрунтовуються висновки суду, доводи, за якими
суд відхиляє ті чи інші докази.
     Заперечуючи проти позову С.,  П. посилався на те, що не він є
ініціатором  конфліктів  з позивачкою,  саме вона провокує його на
скандали і всіляко перешкоджає  проживати  в  квартирі.  Тому  він
змушений  був звертатись до суду з позовом про вселення в квартиру
і,  незважаючи на те,  що рішення про задоволення його позову було
постановлено 20 листопада 1991 р., фактично виконано лише 5 лютого
1992 р.  через перешкоди,  які чинила С., але і після цього він не
може проживати там,  оскільки позивачка поміняла на вхідних дверях
замки і в квартиру не впускає.
     Що ж стосується рішення товариського суду від 8  грудня  1991
р.,  яким  нібито  притягнутий до громадського осуду за заподіяння
позивачці тілесних ушкоджень, то як такого засідання суду не було,
участі в ньому він не брав, а 16 жовтня 1991 р. він не міг вчинити
зазначених дій, оскільки в квартирі не проживав.
     Суд, всупереч   вимогам   зазначених   норм,   цих   пояснень
відповідача не перевірив, матеріалів справи з товариського суду не
витребував і не  навів  в  рішенні  переконливих  мотивів,  які  б
спростували доводи відповідача.
     Зробивши в  рішенні  висновок про те,  що і 17 лютого 1992 р.
відповідач заподіяв позивачці тілесні ушкодження,  суд послався на
пояснення  сусідки  С-ої,  дані органів міліції,  але саму її,  як
свідка, не допитав. Послався також на акт судово-медичного огляду,
не  звернувши  уваги  на  зроблений  в  ньому висновок про те,  що
тілесні ушкодження у вигляді синців в області  правого  та  лівого
плеча  могли  утворитись  у С.  від здавлювання пальцями рук та що
діагноз "ушиб м'яких тканин  живота",  зазначений  в  амбулаторній
карті, об'єктивними медичними даними не підтвердився.
     Крім цього,  відповідно до ч.  2 ст. 116 ЖК ( 5464-10 ) осіб,
які  підлягають  виселенню без надання іншого жилого приміщення за
неможливістю спільного проживання,  може  бути  зобов'язано  судом
замість  виселення  провести  обмін  займаного приміщення на інше,
вказане заінтересованою в обміні стороною.
     Не заперечуючи проти самої необхідності розв'язання житлового
конфлікту,  відповідач також стверджував,  що його можна  вирішити
шляхом  обміну  і такі варіанти він може запропонувати.  Однак суд
цих доводів також ретельно не перевірив.  Тим часом,  до скарги  в
порядку нагляду П. додав три письмові підтвердження наймачів інших
квартир, які згодні провести обмін на спірне житло.
     Президія Хмельницького обласного суду визнала,  що  за  таких
обставин   постановлені   по   справі  судові  рішення  підлягають
скасуванню, а справа направленню на новий розгляд.
 
 "Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
 N 2, 1995 р.