СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
У Х В А Л А
від 14.04.93
м.Київ
vd930414
(Витяг)
При обранні виду дисциплінарного стягнення, в тому числі і
звільненні з цих підстав, необхідно додержувати вимог ст. 149
Кодексу законів про працю України ( 322-08 ), згідно з якими
власник або уповноважений ним орган у цьому разі повинен
враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним
шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу
працівника
Б. працювала в харцизькому кінотеатрі "Батьківщина"
художником-оформлювачем. Наказом від 30 березня 1991 р. вона була
звільнена з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ) у зв'язку з
систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків,
покладених на неї трудовим договором і посадовою інструкцією.
Вважаючи звільнення незаконним, Б. у квітні 1991 р.
пред'явила позов до кінотеатру про поновлення на роботі і
стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Справа розглядалася неодноразово.
Рішенням судової колегії Донецького обласного суду від
22 лютого 1993 р. позов задоволено.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати це рішення,
оскільки при його постановленні не враховано, що позивачка
неналежним чином виконувала свої трудові обов'язки та те, що
дисциплінарні стягнення до неї застосовувались з додержанням
встановленого порядку.
Судова колегія Верховного Суду України вважає, ще касаційна
скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи видно, що позивачка з 1983 р. працювала у
відповідача художником-оформлювачем, наказом від 30 березня
1991 р. звільнена за п. 3 ст. 40 КЗпП ( 322-08 ). Перед цим вона
вже звільнялась з роботи і була поновлена на ній наказом від
28 січня 1991 р. як незаконно звільнена. Після цього наказом від
1 лютого 1991 р. їй було оголошено зауваження за те, що 29 січня
1991 р. вона підготувала рекламу на старому щиті, а 30 січня того
ж року запізнилась з обідньої перерви на 30 хв., наказом від
7 лютого 1991 р. оголошено сувору догану за зрив рекламування
фільму, а наказом від 20 березня 1991 р. - сувору догану за
орфографічну помилку на фасадній рекламі. Приводом до звільнення
Б. згідно з наказом від 30 березня 1991 р. стало те, що вона 29
березня запізнилась з обідньої перерви на 13 хв. і не поміняла
стару рекламу на нову.
При вирішенні справи суд визнав, що позивачка допустила
зазначені порушення. Разом з тим він встановив, що кінотеатр
потребує капітального ремонту, його приміщення не опалюється, в
зв'язку з чим Б. не мала належних умов для роботи, особливо для
сушіння рекламних щитів. Не вживались належні заходи до
організації її роботи.
Розриваючи трудовий договір з позивачкою, відповідач не взяв
до уваги зазначених обставин і не врахував, що застосування до
працівника такого дисциплінарного стягнення, як звільнення, є
крайнім заходом. Відповідачем не виконано вимог ст. 149 КЗпП
( 322-08 ), згідно з якими вид дисциплінарного стягнення має
обиратись з врахуванням ступеня тяжкості вчиненого проступку,
заподіяної ним шкоди, обставин, за яких вчинено проступок, і
попередньої роботи працівника.
Беручи до уваги, що рішення суду відповідає встановленим
обставинам, вимогам п. 3 ст. 40, статтям 149, 235 КЗпП ( 322-08 ),
роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, даним у п. 22 його
постанови N 9 ( v0009700-92 ) від 6 листопада 1992 р. "Про
практику розгляду судами трудових спорів", судова колегія
Верховного Суду залишила рішення без зміни.
Надруковано: "Бюлетень законодавства і юридичної практики
України", N 3, 1995 р.
