МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ УКРАЇНИ
Угода
про принципи співробітництва між Україною та Республікою
Узбекистан в забезпеченні прав національних меншин
Україна та Республіка Узбекистан, які надалі іменуються
Сторонами,
- підтверджуючи свої зобов'язання у виконанні положень
Статуту Організації Об'єднаних Націй ( 995_010 ), а також
відданість дотриманню міжнародних стандартів у галузі прав людини,
закріплених у Загальній декларації прав людини ( 995_015 ),
Міжнародних пактах про права людини та інших основоположних
документах ООН,
- дотримуючись положень Хельсінкського Заключного акта
( 994_055 ) та інших документів Наради з безпеки та
співробітництва в Європі,
- прагнучи забезпечити необхідні умови для зближення їхніх
народів, розширення контактів між своїми громадянами як на
індивідуальній основі, так і по лінії державних, громадських та
інших організацій,
- виходячи з того, що на їхніх територіях проживають
національні меншини, роблячи корисний внесок у підвищення
добробуту, культурний й гуманітарний розвиток Сторін,
- визнаючи, що взаємні повага і сприяння забезпеченню прав
національних меншин як невід'ємної частини загальновизнаних прав
людини є істотним фактором розвитку дружніх відносин і
співробітництва між Сторонами,
- керуючись Договором про основи міждержавних відносин,
дружбу і співробітництво між Україною та Республікою Узбекистан
від 25 серпня 1992 року ( 860_631 ),
погодилися про таке:
Стаття 1
Для досягнення мети даної Угоди під національними меншинами
(далі іменуються меншини) мають на увазі відповідно:
- групи громадян України, котрі є узбеками за національністю
і проявляють почуття національної самосвідомості та спільності з
корінним населенням Узбекистану;
- групи громадян Узбекистану, котрі є українцями за
національністю проявляють почуття національної самосвідомості та
спільності з корінним населенням України.
Стаття 2
Кожна із Сторін гарантує особам, які належать до меншин, як
вони визначені в статті 1, громадянські, політичні, соціальні,
економічні та культурні права й свободи відповідно до
загальновизнаних міжнародних стандартів у галузі прав людини і її
законодавства.
Стаття З
Кожна із Сторін враховує у своїй політиці законні інтереси
меншин, вживає законодавчих, адміністративних та інших необхідних
заходів для збереження й розвитку їхньої етнічної, мовної,
культурної та релігійної самобутності, неприпустимості на своїй
території будь-якої дискримінації осіб за ознакою їх належності до
меншин, а також будь-яких спроб асиміляції меншин всупереч їх
волі.
Стаття 4
Кожна із Сторін визнає за особами, які належать до меншин,
право створювати культурні центри, громадські організації
(асоціації, земляцтва тощо) просвітнього, культурного й
релігійного характеру з метою збереження та розвитку їхньої
самобутності. Кожна із Сторін визнає за особами, які належать до
меншин, їхніми громадськими організаціями право у встановленому в
країні місцеперебування порядку підтримувати зв'язок з особами
своєї національності та їхніми громадськими організаціями за
межами Сторін, одержувати від них допомогу для задоволення мовних,
культурних, духовних потреб, брати участь у діяльності міжнародних
неурядових організацій. Сторони зобов'язуються розглянути питання
про створення національних культурно-економічних центрів України в
Узбекистані і Узбекистану в Україні.
Стаття 5
Сторони вживуть необхідних законодавчих, адміністративних
заходів з тим, щоб особи, які належать до меншин, могли
реалізувати своє право вільно користуватися рідною мовою в
особистому та громадському житті. Це право не суперечить
законодавству щодо використання в кожній із Сторін державної мови.
Стаття 6
Сторони сприяють співробітництву між відповідними державними
органами з метою задоволення потреб меншин з питань освіти,
культури, підготовки та перепідготовки кадрів, обміну
спеціалістами тощо. Особам, які належать до меншин, взаємно
надається можливість здобувати освіту в навчальних закладах
Сторін, для цього в таких закладах виділяється цільовим
призначенням певна кількість місць із врахуванням рекомендацій
національно-культурних товариств.
Стаття 7
Сторони визнають право за особами, які належать до меншин,
мати доступ до інформації рідною мовою, поширювати таку інформацію
й обмінюватися нею, включаючи право мати власну пресу рідною
мовою. Сторони сприяють організації програм мовлення для українців
в Узбекистані та узбеків в Україні державними радіоканалами.
Сторони мають намір здійснювати обмін виданнями українською та
узбецькою мовами за окремими угодами між відповідними
організаціями.
Стаття 8
Сторони створюють сприятливі умови для здійснення програм
співробітництва національно-культурних товариств українців в
Узбекистані та узбеків в Україні зі своєю етнічною батьківщиною,
включаючи обмін професіональними й самодіяльними художніми
колективами, організацію виставок, фестивалів, конкурсів, інших
заходів.
Стаття 9
Сторони визнають необхідним обговорити питання створення
спільного Фонду підтримки переселенців, визначити порядок і
розміри компенсації витрат на житло, облаштування та соціальний
захист.
Стаття 10
Сторони регулюють конкретні питання набуття громадянства,
збереження майнових прав, митної політики, візового режиму,
соціального забезпечення в окремих угодах.
Стаття 11
З метою забезпечення зобов'язань за даною Угодою Сторони
створюють Змішану комісію з представників державних установ і
організацій національних меншин. Повноваження і склад Змішаної
комісії визначаються відповідним Протоколом.
Стаття 12
Сторони висловлюють намір погоджувати свої дії з зусиллями,
що здійснюються в рамках ООН і європейських структур з метою
захисту законних прав та інтересів національних меншин. Дана Угода
набирає чинності з моменту її підписання і діятиме упродовж шести
місяців від моменту одержання однією з Сторін письмового
сповіщення іншої Сторони про її бажання припинити дію цієї Угоди.
Вчинено в м.Ташкенті 20 лютого 1993 року у двох примірниках,
кожен українською та узбецькою мовами, причому обидва тексти
ідентичні і мають однакову силу.
За Уряд За Уряд
України Республіки Узбекистан
(підпис) (підпис)
