Суд наглядної інстанції скасував касаційну ухвалу і направив справу на новий касаційний розгляд, оскільки в порушення встановленого порядку розгляду цивільних справ у касаційній інстанції ця інстанція постановила нове рішення при відсутності до цього...

                ПРЕЗИДІЯ КИЇВСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
                        П О С Т А Н О В А
                            05.11.1992
 
                             (Витяг)
     У травні   1992   р.   П.   пред'явила   позов  до  виконкому
Велико-Бучаївської сільської Ради  народних  депутатів,  правління
колгоспу "Промінь" про визнання права власності на будинок.
     Позивачка вказувала, що у серпні 1986 р. їй, як переселенці з
радіоактивної зони внаслідок аварії  на  Чорнобильській  АЕС,  був
виданий  ордер  на  право  користування  будинком  N  18  по  вул.
Чорноморській в с. Великій Бучаївці.
     Посилаючись на те,  що правління колгоспу "Промінь" відмовляє
їй  в  приватизації  будинку,  посилаючись  на  те,  що  в будинку
проживають також її онуки,  які були включені в  ордер,  позивачка
просила задовольнити її позов.
     Рішенням Васильківського   міського  народного  суду  від  26
травня 1992 р. позов задоволено.
     Ухвалою судової  колегії  в  цивільних   справах   Київського
обласного  суду  від  30  червня 1992 р.  рішення суду скасоване і
постановлене нове рішення, яким в позові відмовлено.
     У протесті  заступника   Голови   Верховного   Суду   України
ставиться   питання   про  скасування  ухвали  судової  колегії  з
направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Президія  Київського  обласного суду знайшла,  що протест підлягає
задоволенню з таких підстав.
     Відповідно до вимог п.  4  ст.  311  ЦПК  (  1503-06  )  суд,
розглядаючи  справу  в  касаційному порядку,  вправі своєю ухвалою
змінити рішення або постановити нове рішення,  не передаючи справи
на  новий  розгляд,  або якщо по справі не вимагається збирання чи
додаткової перевірки доказів,  обставини справи встановлені  судом
першої  інстанції  повно  і  правильно,  але  допущено  помилку  в
застосуванні норм матеріального права.
     З рішення суду вбачається, що, визнаючи за П. право власності
на  спірний  будинок,  суд  керувався п.  12 ст.  20 Закону УРСР в
редакції від 19 грудня 1991 р.  "Про статус  і  соціальний  захист
громадян, які  постраждали  внаслідок  Чорнобильської  катастрофи"
( 796-12 ), що передбачає безоплатну передачу в особисту власність
таких  громадян  займаних  ними  та  їх  сім'ями жилих приміщень у
будинках державного та громадського житлового фонду,  і визнав, що
позивачці безпідставно було в цьому відмовлено.
     Скасовуючи ж  рішення  народного  суду  і  постановлюючи нове
рішення про відмову у позові,  судова колегія зазначила в  ухвалі,
що, вирішуючи спір, суд вийшов за межі своєї компетенції, оскільки
питання про передачу в особисту  власність  таких  громадян  жилих
приміщень  повинні  вирішуватись  виконкомами,  підприємствами  та
організаціями,  на балансі яких вони перебувають,  і послалась при
цьому на  постанову  Ради  Міністрів  УРСР  від  30 червня 1990 р.
N 149.
     Вважаючи, що судовою колегією порушено порядок розгляду справ
у   касаційній  інстанції,  президія  скасувала  ухвалу  і  справу
направила на новий касаційний розгляд.
 
 "Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
 N 3 (частина 2), 1995 р.