Відповідно до ч. 2 ст. 554 Цивільного кодексу, якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям без зазначення частки кожного з них, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців з...

                   ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
                        П О С Т А Н О В А
                            23.03.1984
 
                             (Витяг)
     У серпні 1981 р.  А.  пред'явив позов до Г.  і К.  про  поділ
спадкового жилого будинку. Позивач зазначав, що половина будинку у
м.  Дебальцеве по вул.  Постишева,  129  належала  його  матері  і
остання заповіла її йому.  Решта будинку належала другому чоловіку
його матері,  який заповів її своїй дружині  і  сину  від  першого
шлюбу.  Мати  позивача  померла  18  квітня  1979 р.,  а її другий
чоловік - 12 серпня 1974 р.
     Посилаючись на те,  що відповідачі оспорюють  його  право  на
будинок, позивач просив визнати за ним право власності на половину
будинку і виділити її в натурі.
     Справа розглядалася  судами  неодноразово.  Рішенням  судової
колегії  в  цивільних  справах  Донецького  обласного  суду від 12
жовтня 1984 р.  за А.  визнано право  власності  на  12/25  частин
будинку,  а за Г.  - на 13/25 і між ними проведено поділ будинку в
натурі.  З  Г.  стягнено  на  користь  інших  спадкоємців  грошову
компенсацію  за  їх  частки.  Судова  колегія  в цивільних справах
Верховного Суду УРСР залишила рішення без зміни.
     У протесті заступника Прокурора УРСР порушується питання  про
зміну  цього  рішення з посиланням на те,  що 1/4 частина будинку,
яку батько відповідача Г. заповідав своїй дружині, мала перейти до
відповідача Г.,  якому батько заповів також 1/4 частину будинку, а
не до спадкоємців за законом, як це визнав суд.
     Пленум Верховного   Суду   УРСР   визнав   доводи    протесту
неспроможними з таких підстав.
     Частиною 1 ст. 544 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) передбачено
загальне правило,  згідно з яким конкретно  визначена  у  заповіті
частка  спадкоємця,  який  відпав,  переходить  до  спадкоємців за
законом і  розподіляється  між  ними  у  рівних  частках.  Якщо  ж
спадкодавець  заповідав  все  своє  майно  (без визначення часток)
призначеним ним спадкоємцям (спільне закликання  до  спадкування),
відповідно  до ч.  2 цієї ж статті частка спадщини,  що належала б
спадкоємцю,  який  відпав,  переходить  до  інших  спадкоємців  за
заповітом  і  розподіляється  між  ними  в  рівних частках і в тих
випадках, коли є інші спадкоємці за законом.
     Оскільки батько відповідача  Г.  у  своєму  заповіті  від  24
вересня  1958  р.  визначив  частки кожного із спадкоємців (по 1/4
частині будинку),  суд правильно розподілив частку  спадкоємця  за
заповітом,   який   відпав   (дружини   заповідача),   між   всіма
спадкоємцями за законом.
     Виходячи з наведеного,  Пленум Верховного Суду УРСР  відхилив
протест.
 
 "Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
 N 3 (частина 2), 1995 р.