Рекомендація N 15 Всесвітньої конференції щодо політики у сфері культури "Співіснування різних культурних груп у державі та їхні відносини з іншими країнами"
Рекомендація N 15
Всесвітньої конференції
щодо політики у сфері культури
"Співіснування різних культурних груп у державі
та їхні відносини з іншими країнами"
Конференція,
враховуючи, що Статут ЮНЕСКО ( 995_014 ), прийнятий 1945
року, передбачає в статті 1, що Організація ставить собі завданням
сприяти зміцненню миру та безпеки через розширення співробітництва
народів у царині освіти, науки й культури в інтересах забезпечення
загальної поваги, справедливості, законності та прав людини, а
також основних свобод, проголошених у Статуті Організації
Об'єднаних Націй ( 995_010 ) для всіх народів без розрізнення
раси, статі, мови чи релігії;
враховуючи статтю 1 Декларації принципів міжнародного
культурного співробітництва 1966 року ( 995_067 ), в якій
проголошується, що "кожній культурі властиві достоїнства і
цінності, які належить поважати і зберігати"; "розвиток власної
культури є правом та обов'язком кожного народу"; у своїй великій
різноманітності та взаємному впливі всі культури є частиною
загальної спадщини людства;
нагадуючи про статтю 27 Загальної декларації прав людини 1948
року ( 995_015 ), в пункті 1 якої зазначено, що кожна людина має
право вільно брати участь у культурному житті суспільства,
втішатись мистецтвом, брати участь у науковому прогресі й
користуватися його благами;
враховуючи статтю 29 тієї ж Декларації ( 995_015 ) та,
зокрема, її пункт 2, в якому записано, що при здійсненні своїх
прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень,
які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного
визнання і поваги прав і свобод інших;
враховуючи статтю 1 Декларації про раси та расові забобони
1978 року ( 995_906 ) і, зокрема, її пункти 1 і 2, в яких
зазначено, що всі люди належать до того самого виду і мають
спільне походження, що вони народжуються рівними в гідності та
правах і всі вони складають невіддільну частину людства, що всі
люди і групи людей мають право відрізнятися один від одного,
розглядати себе як таких і вважатися такими;
нагадуючи про статтю 5 Рекомендації про боротьбу з
дискримінацією у сфері освіти 1960 року і, зокрема, про її
підпункт "а", в якому записано, що освіта мусить бути спрямована
на повний розвиток людської особистості та на більшу повагу прав
людини і основних свобод; вона має сприяти взаєморозумінню,
терпимості та дружбі між усіма народами і всіма расовими чи
релігійними групами, а також розвиткові діяльності Організації
Об'єднаних Націй з підтримки миру;
беручи до уваги Резолюцію 2625 (XXV) Генеральної Асамблеї
Організації Об'єднаних Націй від 1970 року, яка містить Декларацію
про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і
співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН
( 995_569 ), у якій, зокрема, проголошуються такі принципи:
принцип, що стосується обов'язку, згідно зі Статутом ( 995_010 ),
не втручатись у справи, котрі належать до внутрішньої компетенції
будь-якої іншої держави, обов'язок держав співробітничати одна з
одною, згідно зі Статутом, і принцип суверенної рівності держав;
із метою забезпечення ефективнішого застосування цих
принципів та обов'язків у кожній державі та в рамках міжнародного
співтовариства
1) рекомендує державам-членам:
a) вважати, що співіснування різних культурних груп, із яких
вони складаються, і взаємовплив цих груп у дусі терпимості є
чинником рівноваги і дозволяє здійснювати гармонійний розвиток і
прогрес державного й міжнародного співтовариства; співіснування
різних культурних груп, у т. ч. місцевого населення, в рамках
однієї держави і прояв їхньої власної самобутності також повністю
сумісне з їхньою належністю до держави і, крім того, збагачує
співтовариство держав у цілому;
b) розвивати співробітництво і взаємні культурні обміни, не
створювати перепон для культурних відносин, що їх підтримують між
собою різні групи з їхнього складу, а також визнати доцільним
установлення й розвиток культурних зв'язків між культурними
групами різних держав; діяльність держав у цій сфері
базуватиметься на повазі конституційних положень кожної держави;
весь комплекс цих відносин спрямований на те, щоб сприяти у
внутрішньому й міжнародному плані кліматові терпимості,
взаєморозуміння і дружби;
c) вважати, що держава, а також члени співтовариства держав
мусять визнавати культурні цінності кожної групи, а належність
кожної людини до її культурної групи властивою її гідності; так,
членів культурних груп не можна позбавляти права вільного
користування своєю культурою та можливості розвивати її в рамках
внутрішнього порядку, індивідуально або спільно з іншими членами
своєї групи;
2) пропонує державам-членам сприяти:
a) збереженню, розвиткові й поширенню культури, властивої
кожній групі в її численних аспектах;
b) доступові населення до вогнищ культури;
c) взаємному ознайомленню різних культурних груп, заохочуючи
контакти в цілому, а також видання творів мовою оригіналу або в
перекладах, постановку п'єс, виконання й поширення музичних
творів, показ фільмів і доступ до засобів комунікації;
3) пропонує Генеральному директорові передбачити в
майбутньому середньостроковому плані заходи, що сприятимуть
здійсненню даної рекомендації;
4) дякує Генеральному директорові за його діяльність на благо
розвитку культурного співробітництва відповідно до принципів і
цілей ЮНЕСКО.
Межправительственная конференция по вопросам политики в
области культуры. Рекомендации Мехико относительно политики в
области культуры. - Мехико, 1982.
Україна в міжнародно-правових відносинах,
книга 2, Правова охорона культурних цінностей,
Київ, Юрінком Інтер, 1997
