СУДОВА КОЛЕГІЯ В ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УРСР
У Х В А Л А
02.06.1976
(Витяг)
О., перебуваючи в крамниці Сутківецького сільського
споживчого товариства, де його дружина працювала завідуючою,
своїми необережними діями (не виключив електроплитки, якою
обігрівався), викликав пожежу, внаслідок чого завдано збитків на
16989 крб.
Вироком народного суду Ярмолинецького району від 11 жовтня
1974 р. його визнано винним в необережному знищенні громадського
майна і засуджено за ст. 92 КК ( 2001-05 ) до двох років
позбавлення волі умовно. В січні 1975 р. споживче товариство
пред'явило до нього позов про стягнення 8222 крб., зазначаючи, що
решту суми збитків відшкодовано Ярмолинецькою інспекцією
держстраху.
Рішенням народного суду Ярмолинецького району від 15 січня
1975 р. позов задоволено.
Постановою президії Хмельницького обласного суду від 26
березня 1976 р. протест заступника Голови Верховного Суду УРСР, в
якому ставилося питання про скасування рішення і направлення
справи на новий розгляд, задоволено частково. Рішення народного
суду скасовано, з О. на користь Сутківецького сільського
споживчого товариства стягнуто 4000 крб.
У протесті Голови Верховного Суду ставилось питання про
скасування зазначених судових рішень і направлення справи на новий
розгляд.
Протест підлягав задоволенню з таких підстав. Відповідно до
ст. 454 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) суд може зменшити розмір
відшкодування збитків, завданих громадянином, залежно від його
майнового стану.
З матеріалів справи видно, що відповідач не оспорював розміру
завданих з його вини збитків, але просив врахувати при визначенні
розміру відшкодування, що він, крім виплачуваної йому як інваліду
Вітчизняної війни другої групи пенсії в сумі 59 крб., майна, на
яке можна було б звернути стягнення, не має. Проте в порушення
ст. 203 ЦПК ( 1502-06 ) суд у рішенні не обговорив питання про
можливість врахувати майновий стан відповідача і не навів доводів,
з яких він не взяв до уваги прохання про це відповідача.
Президія обласного суду дійшла висновку, що народний суд
порушив ст. 454 Цивільного кодексу ( 1540-06 ), і визнала, що з
врахуванням майнового стану відповідача розмір суми, яку належить
стягнути з нього, слід зменшити до 4000 крб. При цьому президія
послалася на те, що О. є інвалідом Вітчизняної війни, одержує
пенсію 59 крб. і користується присадибною ділянкою в розмірі 0,43
га.
Однак з висновком президії обласного суду щодо розміру
стягнутих збитків не можна повністю погодитися, оскільки президія
не врахувала всіх обставин, що мають значення для вирішення цього
питання. Правила ст. 454 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) , зокрема,
передбачають і те, щоб рішення про присудження відшкодування
збитків з громадянина було реальним, тобто могло бути виконано
шляхом звернення стягнення на його майно, заробіток або інші
прибутки.
Відповідач заподіяв шкоду внаслідок необережності, він є
інвалідом Вітчизняної війни другої групи, основним джерелом його
матеріального забезпечення є пенсія. З доданих до справи
документів вбачається, що у зв'язку з пожежею, що сталася з його
необережності, відповідальність по відшкодуванню матеріальних
збитків він несе і перед органами державного страхування. За таких
обставин не можна визнати, що відповідач має реальну можливість
відшкодувати збитки у визначеному президією обласного суду
розмірі.
Враховуючи викладене, судова колегія Верховного Суду УРСР
протест Голови Верховного Суду задовольнила. Рішення народного
суду Ярмолинецького району і постанову президії Хмельницького
обласного суду скасувала, а справу направила до народного суду на
новий розгляд в іншому складі суддів.
"Бюлетень законодавства і юридичної практики України",
N 3 (частина 2), 1995 р.
